Доповідь
архієпископа Полтавського і Миргородського Филипа
на відкритті ІV Покровських
міжнародних місіонерсько-просвітницьких читань
Ваші Високопреосвященства і Преосвященства!
Всечесні отці! Браття і сестри! Пані та панове!
Вже традицією стало для православної громадськості зустрічатися у Києві після свята Покрова Пресвятої Богородиці на міжнародні місіонерсько-просвітницькі Покровські читання.
Зібрані під благодатним Божим покровом, ми дякуємо Богу за Його милості до нас і всесильну допомогу у справі просвіти. За минулий рік кожен із нас, на своїй більшій чи меншій ниві намагався сіяти зерна Істини у душі наших ближніх і дальніх, докладав зусиль до того, щоб дитина, підліток, молода або доросла людина змогли побачити істинні цінності та ідеали, долучитися до справжнього життя, дарованого Богом: «А вічне життя у тому, щоб... пізнали Тебе, Єдиного, Істинного Бога, і Тобою посланого — Ісуса Христа» (Ін. 17. 3). Я хочу сердечно подякувати всім за ці труди і побажати благословенних успіхів у майбутньому.
Від усіх нас дозвольте сказати слова вдячності за Первосвятительскі вітання Святішому Патріарху Кирилу та Блаженнішому Митрополиту Володимиру. Висловлені в цих вітаннях глибокі думки та побажання хай стануть для всіх нас певним дороговказом у роботі. Сердечна вдячність і уклін ієрархам, які надіслали вітання нашому зібранню та взяли участь у його підготовці й роботі.
Дякую за вітання керівникам системи освіти та науки. Впевнений, що наш форум зможе достойно і плідно співпрацювати з усіма ланками і галузями світської системи освіти й науки. Свідченням цього, і свідченням переконливим, є участь в роботі Читань академіків, професорів, докторів і кандидатів наук різноманітних спеціальностей і фахових напрямків із різних країн.
Дякую гостям і учасникам за те, що відгукнулися на наше запрошення і, полишивши важливі справи, знайшли час і можливість для участі у важливому зібранні. Сьогодні серед нас різні люди, відмінні один від одного, але єдині у своєму бажанні прислужитися справі освіти і просвіти, справі високій і священній.
Тема наших Читань визначена висока і священна: Тисячолітні традиції просвіти під покровом Премудрості Божої. Тема Премудрості обрана невипадково, адже ми відзначаємо тисячоліття Софії Київської — духовного центру Київської Русі.
Темі Премудрості Божої присвячено багато богословських робіт, довкола усвідомлення самого поняття «Софія» точилися і точаться гарячі суперечки. Та я не планував виступати з богословською доповіддю, тому зазначу лише важливий для всіх нас момент: джерелом справжньої премудрості є Бог. Премудрість Божа пізнається через таємницю віри, і, власне, саме причетність живому досвіду віри, точніше навіть — причастя цього досвіду, — саме це і є запорукою премудрості.
Проповідь християнська ґрунтується на категоріях, які виходять за межі «звичайного». Сама справа спасіння досить важно сприймається через призму «нормальної логіки». Згадайте тільки вираз Сергія Аверінцева: «трансцендентний Творець Сам стає іманентним Своїм творінням і... заново відтворює їх». «Такого бути не може»! — переконливо свідчить «здоровий глузд». Може. Це свідчення Самої Премудрості.
Премудрість «збудувала дім Собі» (Притч. 9. 1), і це домостроїтельство Премудрості зовсім не вкладається в поняття і визначення «світу цього». В основі всього Божественного лежить любов, яка являє себе через Хрест. Являється, отже, у зовсім незвичній формі — незвичній для людини, враженої гріхом. «Бог так полюбив світ, що дав Свого Єдинородного Сина, аби кожний, хто вірить у Нього, не загинув, але мав вічне життя. Бо Бог не послав Свого Сина у світ, щоб судити світ, але щоб світ спасенний був через Нього» (Ін. 3. 16—17). Бог, у любові до світу, бажає прийти у світ, умілитися і, не судячи світу, зійти на хрест для спасіння світу.
|
|
І премудрість Божа у християнській свідомості нерозривно пов'язана з хрестом. Апостол Павел свідчить: «Слово про хрест — безумство тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, сила Божа. Писано бо: «Знищу премудрість премудрих і розум розумних відкину! Де мудрий? Де учений? Де досліджувач віку цього?» Хіба Бог не зробив безумною мудрість цього світу? А що світ своєю мудрістю не спізнав Бога у Божій мудрості, то Богові угодно було спасти віруючих безумством проповіді. ... ми проповідуємо Христа розп'ятого: ... Христа, Божу силу і Божу мудрість. Бо немудре Боже — мудріше від людської мудрості, і немічне Боже міцніше від людської сили. але Бог вибрав немудре світу, щоб посоромити мудрих, і безсильне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильних, — і незначне світу та погорджене Бог вибрав, і те, чого не було, щоб знесилити значуще, щоб жодна плоть не величалася перед Богом. Тож через нього ви у Христі Ісусі, який став нам мудрістю від Бога і оправданням, і освяченням, і іскупленням, щоб було, як написано: «Хто хвалиться, хай у Господі хвалиться» (1 Кор. 1. 18—21, 23—25, 27—31).
Отже, і ті, хто намагається долучитися до справжньої Премудрості, мають пам'ятати, що воно, це прилучення, потребує від людини також проходження досить тернистим шляхом. Повна реалізація людини йде спочатку через боротьбу з пристрастями, через умирання для гріхів і воскресіння у Христі. Ми не боїмося говорити про це, тому що, по-перше, це є правдою, а, по-друге, без цього будь-які намагання досягнення справжньої Премудрості будуть марними.
«Початок премудрості — страх Господній» (Пс.110:10; Прит.1:7; Прит.9:10). Також: «Страх Господній — от істинна премудрість, і віддалення від злого — розум» (Іов. 28. 28). Перебування в Богові закладає підмурки того величного дому, в якому зможе вселитися Премудрість. Апостол Іаков свідчить: «Хто премудрий і досвідчений між вами? Хай покаже свої діла в лагідній мудрості доброго життя. Коли ж маєте гірку заздрість і сварливість у ваших серцях, не хваліться і не кажіть неправди на правду. Це не премудрість, що сходить згори, але земна, душевна, бісівська. А та мудрість, що згори, насамперед чиста, потім мирна, лагідна, поблажлива, повна милосердя і добрих плодів, безстороння, нелукава» (Іак. 3. 13—15, 17). Отже, лагідна мудрість доброго життя в Богові має навчити кожного, а особливу дитину, підлітка, молоду людину істинної і високої, Небесної премудрості. З іншого боку, перебування в премудрості обов'язково і неодмінно реалізується через життя у високих чеснотах. У противному випадку «премудрість» при дослідженні виявиться справжнісіньким безумством.
Божественна премудрість надає людині унікальної змоги: не просто відчути себе людиною, але людиною стати, вийти за межі уявного, віртуального світу, в якому більшість живе, визирнути за ґрати власної самості. Згадуваний вже сьогодні Сергій Аверінцев відзначив геніально: «Чому запеклим грішникам, за смислом стількох Євангельських текстів, легше зустрітися з Богом, чим фарисею? Тому, і тому лиш, що вони не обдурюють себе щодо стану власного „я“; а фарисей приймає за своє „я“ якусь зовнішню машкару... Ще не все пропало, поки в стіні, зо замкнула нашу „самість“, є вікно, через яке можна бачити суще — те, що реальне, бо воно непідвладне нашому свавіллю. Речі, які вони є. Ближній, яким він є. І в усьому, і безкінечно несхожий на все — лик Бога. Його погляд, який проходить крізь вікно. Чим більше ми обмежили наше себелюбство, тим ширше вікно. Але, коли ми впадаємо у стан зваби, омани [у автора — церковнослов'янське — „прелести“ (а. Ф.)], ми закриваємо вікно — дзеркалом».
Але цей вихід за межі, цей прорив до істинного буття може бути — і часто є! — болісним. Обмежити себе і власні фантазії щодо себе — важко і боляче. Зняти із себе «образ благочестя» (2 Тим. 3. 5) — страшно, адже під ним можна побачити рани і виразки... До цього процесу ми маємо готувати наших дітей; цим шляхом ми маємо їх вести. Приймаємо за даність те, що педагог, вихователь, наставник уже цим шляхом пройшов. Якщо ні — то, звичайно, ні про яку премудрість говорити не варто. Я навіть не буду витрачати часу для того, щоби переконати вас у аксіоматичному: педагог має бути досконалішим за дитину, взагалі — за того, хто виховується, — не за віком та «розвиненістю», але саме в рівні премудрості і досвідченості в ходінні її, Премудрості, шляхами.
Премудрість небесна, «звишня», надає сили поважати буття іншої людини, взагалі — інше буття. Реальність буття ближнього, реальність буття Бога потребують не просто прийняття і сприйняття, але й переживання. Та тільки навчений Божественною премудрістю зможе поважати свободу буття іншого, усвідомити відмінність буття іншого і іншого буття від власного, відтак — і право на свободу того, хто інший.
|
|
Але «де Дух Господній, там свобода» (2 Кор. 3. 17), тому, коли ми говоримо сьогодні про справжню свободу для кожної людини, ми маємо на меті не вседозволеність (отже, руйнування, деградацію і, як наслідок, небуття), а саме звільнення від неприродного і свободу як можливість усвідомленого вибору. Отже, прилучення до скарбів Духу звільнює людину, і таке прилучення є важливим моментом нашого спільного намагання повернення до системи освіти одвічних цінностей, пов'язаних із Духом і Премудрістю.
Сприйняття освіти як процесу, пов'язаного із Небесною Премудрістю, є підставою для вірної розстановки пріоритетів у концепції освіти. Зокрема, і в тих, як здається, нерозв'язних проблемах, які супроводжують сучасне ставлення вчителя до учня і учня до вчителя.
Наприклад, сьогодні все більше говориться про партнерські стосунки між вчителем і учнем, вихователем і вихованцем. Та надалі частіше звучить ідея повної автономії дитини щодо освіти і навіть виховання, пріоритетів саме дитячого і підліткового бачення світу, найвищої цінності дитиною розставлених координат і меж. І тут, із точки зору премудрості світської, все абсолютно вірно: людина — найвища цінність, її свобода абсолютна. Відтак, усім відомі випадки (які є чітко визначеним наслідком такого стану речей), коли діти подають судові позови на батьків за «протизаконне» намагання залучити своїх чад до елементарної домашньої роботи (наприклад, прибирання у кімнаті), або «обмеження свободи» у вигляді заборони вживання спиртного.
Коли ж подивитися на проблему у світлі Премудрості вищої, ситуація дещо зміниться. Свобода реальна в Богові. І, у контексті такої свободи, ми сприймаємо ідею про взаємозв'язок усіх частин виховання: вихованця, учня — вихователя і вчителя — і, нарешті, Подателя Премудрості, Самого Бога. Але всі перебувають на одній Лозі: «Як гілка не може приносити плоду від себе, якщо не буде на лозі, так і ви, якщо не перебуватимете в Мені. Я є лоза, ви — віття. Хто перебуває в Мені і Я в ньому, той приносить рясний плід, бо без Мене не можете робити нічого» (Ін. 15. 4—6). Ми бачимо, що окремість кожної гілки не заперечується, але вона не є абсолютною — всі перебувають на лозі. Так само і учень, хоча і має широку свободу, та багато в чому пов'язаний із учителем, а вихованець — із вихователем. Цей зв'язок висловлюється, серед іншого, і через послух, і через смирення перед старшим — в цьому, до речі, дуже корисним буде навичка життя у Премудрості Божій, яка, хоча й безмежно поважає людину з її свободою, все ж чітко і беззаперечно визначає старшинство. А повна свобода, яка пропонується молодій людині, найчастіше виливається у просте відпадіння від лози і поступове умирання, як сухого галуззя, що відірвалося від винограду.
Церква ось уже дві тисячі років свідчить про Божественну премудрість світові, і велика частина культури, в тому числі і тієї, яка з викликом називає себе «постхристиянською», все ж проникнута християнством. Ми вважаємо, що Церква достатньо древня і серйозна для того, щоби ще раз доводити суспільству свою значущість і важливість. Але... На сьогодні саме Церква, наприклад, не має права створювати повноцінні навчальні заклади — не семінарії та духовні академії чи богословські факультети, а саме заклади загальноосвітні, суспільно-гуманітарні.
Донині суспільство не може подолати у свої свідомості штампів стосовно власної світськості. До сьогодні система освіти майже повністю закрито вважається майже повністю закритою для Церкви. І — знову таки — на підставі світськості, вірніше сказати: хибного уявлення про світськість. Тут при нагоді згадаю от що: творець першої світської держави в Туреччині Мустафа Кемаль Ататюрк наступним чином визначив принцип світськості: «Необхідно зробити так, щоб наша священна релігія ісламу, належністю до якої ми пишаємося,... не була більше засобом політики, якою вона була протягом багатьох віків. Це тільки сприятиме її піднесенню». Думаю, і ми можемо, не соромлячись, сказати, що пишаємося належністю до священного імені християн, але не бажаємо, щоб християнство стало інструментом політики, засобом поневолення чи «опіумом для народу»; навпаки, кожен громадянин має право знати правду про християнство, щоб самому вміти і мати змогу зробити вільний і вірний світоглядний вибір
Ми можемо свідомо відзначити: світськість — не антирелігійність, не протицерковність. Більше того: світськість — відсутність обов'язкової ідеології, і не тільки релігійного вчення, але й атеїстичного! Тому ми сьогодні ще раз голосно свідчимо про те, що не шукаємо клерикалізації освіти, але ми прагнемо до того, щоб кожна дитина, кожен підліток, кожна молода людина могли обирати свій шлях свідомо, і щоб переконання кожному не нав'язувалися системою освіти (державною системою, зверніть увагу!), але були наслідком внутрішньої роботи і усвідомленого процесу.
Не в тому справа, що члени Церкви також є платниками податків, відтак, і мають право на отримання державної освіти, яку вони фінансують, за своїм вибором. Важливішим є те, що кожен повинен мати можливість знайомитися із тими глибинними пластами культури, які, в принципі, визначають буття нашого народу.
Наше усвідомлення ціннісних пріоритетів освіти дозволяє нас говорити про нагальну потребу для суспільства в тому, щоб Церква набула права створення власних закладів освіти, від дитячих садочків і загальноосвітніх шкіл і аж до вищих навчальних закладів. Ці заклади можуть стати — і стануть, я переконаний! — справжніми осередками справжньої просвіти
Дорогі організатори, учасники і гості читань!
Протягом трьох днів нам належить багато попрацювати, обмінятися досвідом, взяти участь у відвертому обговоренні наболілих проблем. Всі ці наші труди спрямовані на те, щоб вся система просвіти набувала поступово правильного характеру, стаючи не просто механізмом передання щодня більшого об'єму інформації до мозку молодої людини, але, відкриваючи Божественний образ, виховуючи найвищі і найшляхетніші почуття, пробуджувати людину до повноту життя. Ми знаємо, що ця Повнота — Христос, Який є «Путь і Істина і Життя» (Ін. 14. 6). Ми переконані, що справжня просвіта — лише і виключно та, яка перебуває під покровом Премудрості Божої.
Вірю, що спільними зусиллями ми зможемо виконати ці високі завдання, з Божою допомогою.
Дякую за увагу.