«Обновится яко орля юность твоя»
В цьому році Мгарський Спасо-Преображенський монастир святкує ювілей — двадцяту річницю відродження обителі. Довгих 58 років це святе місце перебувало в запустінні і знехтуванні. Тут розміщувалася військова частина, потім склади, піонерський табір... Безкінечно довгим та сумним був цей час для віруючих людей. Але всьому приходить кінець, скінчився і він. 15 травня 1993 року в обителі відправили першу Літургію; 13 лютого 1994 року звершили перше постриження в ченці. Монастир розпочав нове життя. Пропонуємо вашій увазі короткий екскурс до історії, хроніку подій того часу: повернення монастиря державою Православній Церкві.
Після того, як у 1935 році усіх ченців вигнали, Мгарський монастир було закрито. Ще на початку 30-х на території монастиря розташували патронат для дітей «ворогів народу». З 1937 року тут знаходився дисциплінарний батальйон, з 1946-го — військові склади, а у 1985 — піонерський табір.
«Склалося так, що драматичною виявилась історія монастиря за радянського періоду, що, як не парадоксально (а може й закономірно), завершилася його відродженням. Важко, повільно, але і в Радянську державу, в її «керівну та спрямовуючу» силу — КПРС почали проникати нові, свіжі віяння. Іще в 1977 році група ентузіастів-краєзнавців порушила питання про відзначення 1000-ліття Лубен, згодом ця справа одержала офіційне визнання, нею почали опікуватися органи влади. «Я сам тоді був другим секретарем Лубенського міськкому партії, — писав Л. М. Діденко, на той час голова Лубенської районної Ради народних депутатів, — і безпосередньо брав участь як у плануванні, так і в організації робіт, зокрема в вирішенні долі монастиря».
Спочатку в декого були задуми залишити споруди історичною та архітектурною пам'яткою, розмістивши поряд туристський комплекс. Але проведене через газету опитування лубенців схилило всіх остаточно до думки, що єдино правильне розв'язання питання — це відновлення монастиря і як пам'ятки, і як церковно-господарьскої організації.
|
|
У 1987 році почалась реставрація. Організували на місці Полтавську дільницю Чернігівських реставраційних майстерень, яку очолив творчий будівельник Я. О. Назарець, а з ним почали працювати ще 8 місцевих майстрів. Згодом дільниця стала Лубенською. За допомогою київської «Укрпроектреставрації» виготовлялись локальні проекти — спочатку на консервацію, потім — і на реставрацію. Створили власну майстерню, проклали дорогу, провели водопровід, електролінію. Якщо кошти виділяло обласне управління капітального будівництва, то матеріалами забезпечували практично всі колгоспи району, ряд міських підприємств (завод «Комсомолець», ремонтно-механічні майстерні, меблевий комбінат та ін.).
Справу було зрушено. Тепер пам'ятку архітектури — ансамбль Мгарського монастиря — передано його споконвічному господареві. Чернеча громада має змогу розвиватися, діючи на благо не тільки лубенців, а й усієї України».
Віруючі та навіть невіруючі люди, громадські діячі виявляли ініціативу та брали активну участь у поверненні монастиря. Як це не дивно, сприяли цьому навіть партійні діячі.
Таким чином, ще наприкінці 80-х років стараннями релігійної громади, яка складалася із мешканців села Мгар та сусідніх сіл, при підтримці місцевої сільради та колгоспу, вдалось повернути скитську церкву Святителя Афанасія та улаштувати для звершення богослужіння. Згодом, на початку 1990-х, вона була освячена на честь Благовіщення Пресвятої Богородиці.
ЛИСТ-ЗВЕРНЕННЯ
Вирішувати долю Мгарського монастиря
Нині реставруються будівлі Лубенського Мгарського Спасо-Преображенського монастиря, заснованого 1619 року... Але поки що йдеться про монастир як відому республіканську пам'ятку архітектури. Цілком приєднуючись до цього, в той же час не можемо не звернути увагу, що практично ні на яких рівнях досі не обговорюється питання про його культове призначення.
Щоправда, ще 1988 року, коли відзначалося 1000-ліття християнства на Русі, в розмові з Полтавським єпископом Савою тодішній голова виконкому міської Ради народних депутатів В. М. Канупа висловив згоду на передання монастиря Церкві...
|
|
Під час освячення в липні 1990 року Кургану Скорботи — місця поблизу Мгарського монастиря... — секретар Синоду Української Православної Церкви єпископ Іонафан в інтерв'ю з приводу майбутнього монастиря сказав: «Бачу його діючим...».
Тож ми, і віруючі, і невіруючі, закликаємо світську й церковну владу, не зволікаючи, спільно приступити до розв'язання цього наболілого й актуального питання, об'єднавши матеріальні можливості і дбаючи про духовність нашого народу.
К. Ілющенко, заступник голови церковної ради Свято-Троїцької церкви.
О. Разіна, староста Різдво-Богородицької церкви.
Т. Тішина, відповідальний секретар міської організації Українського товариства охорони пам'яток історії та культури.
Н. Гарбуз, лікар Центральної районної лікарні.
А. Єфремова, викладач дитячої музичної школи, самодіяльний композитор.
В. Малик, письменник, лауреат республіканської літературної премії ім. Лесі Українки.
Б. Ванцак, заслужений журналіст Української РСР.
Липень 1991 р.
Виконком обласної Ради народних депутатів. Редакції газети «Червона Лубенщина».
Виконком Лубенської міської Ради народних депутатів повідомляє, що з цього боку немає заперечень про передачу Мгарського монастиря Українській Православній Церкві...
Київ, Українська Православна Церква, митрополитові Філарету
Ваше Блаженство!
У липні 1991 року Вам було направлено лист, а також лубенську газету з листом-зверненням... На жаль, до цього часу ніякої відповіді від Вас на це ми не одержали... Редакція просить Вас вжити усіх залежних від Вас заходів та поінформувати про це насамперед віруючих Лубенського району, які не розуміють, чому досі немає ніякої відповіді.
Відділ листів газети «Лубенщина»
Шановні працівники редакції!
Висловлюю вам щиру вдячність за ваше піклування про долю святих наших храмів та обителей.
Сьогодні, дякувати Богові, на Україні відкривається чимало монастирів — наша Церква налічує їх вже 32.
Для відродження колись славетного Мгарського монастиря ми також зможемо надати матеріальну допомогу, якщо буде прийнято рішення про його передачу Церкві.
При цьому повідомляємо, що питання про відкриття Мгарського монастиря може бути розглянуте на архієрейському синоді Української Православної Церкви при наявності прохання архієпископа Полтавського і Кременчуцького Сави...
Полтава, Єпархіальне управління, Архієпископові Саві
Ваше Преосвященство!
Посилаємо Вам газету з новою публікацією щодо долі Мгарського монастиря, в якій наведено й відповідь Митрополита Київського і всієї України Філарета.
На превеликий жаль, Ви не удостоюєте нас, а отже — й десятків тисяч лубенців, читачів газети, своєї відповіді. Це не може не викликати здивування і навіть тривоги...
Нова історія старого монастиря
|
|
«8 травня 1993 р. Високопреосвященнійшим Архієпископом Полтавським і Кременчуцьким Феодосієм був призначений перший у пореволюційний період Намісник Мгарського Спасо-Преображенського монастиря ігумен о. Філіп (Осадченко). З цього моменту почалася нова історія діяльності старого монастиря. Багато довелося пережити йому за довгі 375 років. Двічі, в ХVІІ та ХVІІІ ст., горів і знову відбудовувався собор. Дісталось монастирю і при поляках, і при радянській владі. Кого тут тільки не було — і автокефали, і військові, й піонери ... Та прийшло свято й на це, Богом обране місце!
Ось лише деякі уривочки зі щоденника ієромонаха Іларіона:
«15.05.93. Служиться перша літургія в день пам'яті свт. Афанасія, Патріарха Царгородського, Лубенського Чудотворця, та молебень Святителя. Обідня здійснюється в Спасо-Преображенському соборі. На тлі варварськи пошкоджених фресок та опалої штукатурки яскраво виділяється свіжою зеленню трава, накидана на земляну підлогу собору. Весняний запах свіжоскошеної трави, змішуючись із запахом ладану, створюють надзвичайний аромат, і в серцях людей, які прийшли на це свято, вселяється надія.
До 20 грудня Богослужіння відбуваються в скиту, від холоду зводить пальці.
20.12.93. Перша служба в Теплій церкві, нарешті запустили опалення, у церкву й трапезну пішло живодайне тепло.
02.02.94. Уперше задзвонив дзвін.
13.02.94. Перше постриження в ченці.
15.02.94. Перше причастя перших монахів...»
Небагато минуло часу з першої служби в соборі, а скільки вже пережито, скільки хвилювань, радості, смутку (а то й сліз)... Не минає і без НП: то спалахнула баня, то вийшов із ладу глибинний насос, і монастир лишився без води. Потрібні оперативні рішення, доводиться і до голів колгоспів, і (на той час) представника Президента в районі. Важко монастирю, і коли б не допомога людей, для яких такі поняття, як духовність, віра, совість — не порожній звук, було б набагато важче.
Із труднощами передається монастирю його ж власність. А колись же відбирали з легкістю, найменший супротив придушувався терором. Представники радянської влади не церемонились ні з людьми, ні зі святими. Собор монастиря було розорено, склепи розкриті й осквернені. Досі на храмових фресках, які вціліли, зяють сліди від куль. Нова влада хотіла знищити саму віру, саму Церкву Христову. Однак її прислужники забули сказане Христом про Церкву: «І ворота пекла не здолають її». Ми твердо знаємо, що суд Божий воздасть душогубам по ділах їхніх. Православна Церква завжди протистояла насильству міцністю Духа, силою віри та упованням на Бога.
У буднях копіткої праці відбувається велике чудо — відродження Святої обителі, ті, хто стоїть біля джерел цього Відродження, усвідомлюючи велику відповідальність, покладену на них Господом Богом, віддають увесь свій талант і всі сили, аби не потух, а розгорівся ще яскравіше вогонь духовного маяка на нашій багатостраждальній землі.
Відрадно відзначити, що серед людей, наділених владою, є ті, хто розуміє потреби Церкви, усвідомлює, що, не вийшовши з кризи духовної — не можна вийти з кризи економічної та політичної, що насилля над духом губить особистість, а отже, й державу, що складається саме з цих особистостей. Заради справедливості слід згадати ще 1988 рік, коли вшановувалося 1000-ліття Лубен. Для відзначення цієї дати багато поклопоталися спочатку краєзнавці, потім влада, ентузіазм виявило населення Лубенщини. Завдяки розумінню та клопотанню міськкому Компартії України, який тоді очолював А. М. Соболєв, командування Київського військового округу погодилось на виведення з території монастиря військової частини і передачу його спочатку місцевій цивільній владі, яка згодом передала його справжньому власникові — Церкві. Тоді ж було створено реставраційну бригаду. Розуміючою людиною, на щастя для монастиря, виявився колишній представник Президента України в районі, а тепер голова районної Ради народних депутатів Л. М. Діденко. Його велику допомогу в передачі монастирських споруд, організації різних трудових колективів для надання шефської матеріальної допомоги високо цінить уся братія і молиться за нього.
|
|
Та монастир не може підтримувати свою життєдіяльність лише за рахунок пожертвувань, особливо нині, коли відбувається різке падіння життєвого рівня населення. І нехай господарство в обителі невелике, та воно допомагає вижити, саме вижити, бо в час економічної розрухи в державі питання стоїть не про життя, а про виживання.
Будь яке господарство вимагає постійних турбот, але, як каже народна мудрість: «Молитва і труд усе перетруть». Бог милостивий і благодаттю своєю дає силу й терпіння. У ченцях і послушниках, які відроджують до життя Святу Обитель, живе непогасна віра у Промисел Божий, велика надія на силу Духа Святого і всепереможна Любов, заповідана нам Господом нашим Ісусом Христом.
Розвивається в монастирі й художній промисел — це різноманітні вироби з дерева, як, наприклад, підсвічники з зображенням монастирського собору, хрест з розп'яттям та ін. Усе це виконано талановито, з художнім смаком.
Проводиться ремонт собору, недалекий той час, коли зазвучать у ньому молитва й співи, і він наповниться життям, і в таїнстві Богослужінь зійде на нього Благодать Святого Духу. Братія вірить, що в відроджений собор буде повернено з Харкова мощі Святителя Афанасія, Патріарха Царгородського, Лубенського Чудотворця.
Мало поки що в монастирі ченців, але головне те, що склався кістяк братства — це ті, хто першими прийшли сюди і, побачивши мерзоту запустіння, почали трудитися. Треба було впорядковувати територію, відремонтувати житловий фонд, посадити город і зробити багато іншого. Були й такі, кого попросили піти. Але для тих, хто лишився, монастир став рідною домівкою.
Духовною лікарнею називають у народі монастир, і вже приходять сюди страждучі та обтяжені й знаходять утіху в молитві, в проповіді священика, а то й просто в доброму слові співчуття.
Мгарський Спасо-Преображенський монастир відроджується і вже приносить духовні плоди, які з Божою допомогою, сподіваємось, будуть примножуватись і наповнювати життя великим змістом, і щодня буде підноситись до Господа молитва за нашу рідну Вітчизну: «Спаси, Господи, люди твоя и благослови достояние Твое, победы православным христианам на сопротивныя даруя и Твое сохраняя Крестом Твоим жительство. Аминь», — писав у 94-му намісник монастиря, архімандрит Филип, нині священноархімандрит обителі, митрополит Полтавський і Миргородський. Багато води збігло за цей час, багато було зроблено. Сьогодні монастир має орні землі, тваринницьке господарство, пасіку та пекарню, олійницю та молочний цех, займається видавничою діяльністю. Зросла кількість ченців, сформувалась братія. Неухильно звершуються добові богослужіння.
«Обновится яко орля юность твоя», — звертався Духом Святим цар Давид до душі. Обновилася й Мгарська обитель, а з нею і нове церковне літургійне життя. Стали стікатися віруючі люди за тим, щоб, беручи участь у Святих Таїнствах Церкви, відновляти свої душі. Як би ворог роду людського не намагався знищити Церкву Православну, здолати він її не може, бо Господь обіцяв своїм вірним чадам: «...и се, Аз с вами есмь во вся дни до скончания века. Аминь».
Хочеться подякувати усім, хто працював і працює заради відновлення обителі, привітати з цим ювілеєм і побажати міцного здоров'я та натхнення у праці. Та хай Господь ніколи не залишає нас своєю милістю.