Молитва. Сходинки до Бога
(За творами митр. Антонія Сурозького та прот. Гліба Каледи)
Молитва є водночас особистим зусиллям і даром Божим. Найглибша її глибина — у нашій спрямованості до Бога всім серцем, всім розумом, всіма своїми почуттями, в жаданні зустрітися з Богом обличчям до обличчя.
Але основа щоденної молитви мирянина — це традиційні вранішнє та вечірнє правила. І як часто ми виявляємо свою неспроможність відгукнутися на слова цих святих молитов належним чином. Тому що душа наша ще не готова, не здатна зрозуміти й відчути все те, що колись вирвалося зі святих сердець справжніх подвижників.
І нічого дивного в тому немає. Адже їхні молитви — це не просто слова, а крики душі, які пролилися у свій час наче кров із рани. Важливо усвідомлювати це і молитися чесно, як перед Богом, так і перед самим собою.
Тільки ж як це зробити? Не молитися тими словами, котрі ще не стали «своїми», аби не допустити формалізму чи, навпаки, молитвословити, не зважаючи ні на що?
За порадою звернімося до істинних фахівців цієї справи — святих Отців Церкви, а саме до святителя Феофана Затворника. Він відрізняє декілька ступенів молитви, а ті, в свою чергу, відображають ступені сходження людини до Бога. Щоправда, в реальному житті вони можуть чергуватися один з одним при домінуванні одного з них.
Отже, «Перший ступінь, — пише свт. Феофан, — МОЛИТВА ТІЛЕСНА, проявляється більше в читанні, стоянні, поклонах. Увага відбігає, серце не відчуває, бажання немає. Тут потрібні терпіння, праця й піт. Не зважай і, розуміючи свої можливості, твори молитву. Це молитва діяльна.
Другий ступінь — МОЛИТВА УВАЖНА: розум привикає збиратися в час молитви і постійно говорити зі свідомістю, без утрат. Увага поєднується з писаним словом, і вимовляє його як своє.
Третій ступінь — МОЛИТВА ПОЧУТТЯ: від уваги зігрівається серце, і те, що там — в думці, тут стає почуттям. Там скрушне слово, а тут сокрушеніє; там — прохання, а тут почуття нестатку і потреби». Той, хто перейшов до почуттів, може молитися без слів — серцем.
До речі, серцева молитва буває не тільки у святих, але й у грішників. Вона подається як дар, щоб спонукати на молитовну працю і зігрівати віру. Та варто подивитися на себе ніби зі сторони, замилуватися своєю молитвою, і благодатна теплота миттєво залишить душу.
І четвертий ступінь молитви — останній, який можна осягнути — МОЛИТВА ДУХОВНА. Вона є дарунком Духа Божого, який молиться за нас. А починається вона тоді, коли молитовне почуття доходить до безперервності.
Якщо думки і почуття на молитві розсіюються, їх допоможе зібрати коротка Ісусова молитва. Цією молитвою можна підтримати будь-яку іншу, навіть під час Богослужіння в храмі.
Доволі часто подвижники-початківці чують застереження проти формальної молитви. І це дійсно небезпечно як для того, хто молиться на самоті, так і для того, хто стоїть серед заповненого людьми храму. Тож з формальністю доведеться боротися зусиллями волі і самою молитвою.
Поступово така молитва з примусом, з терпінням народить легку, чисту і солодку молитву. Як радив свт. Ігнатій Брянчанінов, «слова молитви спочатку слід вимовляти язиком. Та мало-помалу усна молитва перейде в розумову, а потім — у серцеву». Отже, на першому етапі найважливіше досягти регулярності.
Перед початком молитов добре покласти земний поклон, щоб зібратись думками і дисциплінувати тіло. Лише тоді тілесна молитва небезпечна, коли виконується не для Бога і не для себе, а напоказ.
Отже, життя й молитва — нероздільні. Більше того, без молитви життя втрачає свою глибину і обмежується існуванням у площині часу і простору.