Єпископ Пантелеімон:
«Справжня сім’я може бути побудована тільки на любові»
Бесіда з Єпископом Васильківським Пантелеімоном (Поворознюком) — головою Синодального відділу Української Православної Церкви у справах сім'ї
«У справжній сім’ї Закон Божий — на першому місці»
— Ваше Преосвященство, чому виникла ідея створити Відділ у справах сім’ї? У нас є Синодальні відділи у справах молоді, соціальної допомоги дітям, медицини. Всі вони тією чи іншою мірою займаються проблемами людей різних вікових і соціальних груп. Але питання сім’ї все ж таки вирішили розглядати окремо. З чим це пов’язано?
— Зроблено це було для того, щоб люди розуміли — Церква зацікавлена в тому, щоб Таїнство Шлюбу не перетворювалося просто на традицію. Вінчання — на данину моді. Зараз ми часто бачимо у храмах дітей з матерями, але без батьків, або дітей з бабусями. А де ж батьки? Дуже часто Господь приводить у церкву дітей через батьків, але сьогодні нерідко буває і навпаки. Справжні сім’ї утворюються на основі Таїнства Шлюбу, і Закон Божий у них — на першому місці. Сім’я — це дуже важливо, тому що саме в сім’ї починається виховання людини, закладаються її життєві пріоритети, формується моральність. Сімейні стосунки важливі не тільки з погляду громадського, а й церковного життя. Подружжю, яке взяло шлюб і хоче бачити у своїх дітях гідне продовження свого роду, слід бути вдячним Богу за Його милість, за те, що Він поблагословив їхній союз. Проте сьогодні, в сучасному світі, коли сім’я стоїть перед загрозою розпаду, розвалу, якщо в сім’ях виховуються діти не у вірі, не в любові, не в пошані до батьків і старших, коли чоловіки жорстоко поводяться з дружинами, а дружини не поважають і не прислуховуються до своїх чоловіків, Церква не може стояти осторонь.
Оскільки минуло не так багато часу від дня створення відділу, то говорити про його роботу зарано. Будуть сформовані і штат відділу, і концепція, буде вироблена програма роботи. Ми намагатимемось знайти можливість співпрацювати з громадськими організаціями, районними, міськими та обласними адміністраціями, з Міністерством у справах сім’ї, молоді та спорту, щоб задіяти все, що вже напрацьовано в тих державних установах, які займаються опікою сім’ї, але для цього потрібен час.
— Такі відділи створюватимуться в усіх єпархіях?
— Так, звичайно. Адже проблеми сім’ї актуальні в усіх містах і селах. Церква зацікавлена у збереженні сім’ї, її зміцненні. Все це робиться заради повноцінного існування Церкви, заради її служіння народу Божому.
— Якими Вам бачаться перспективи спільної роботи з іншими Синодальними відділами, співпраці зі світськими організаціями?
— Насамперед ми будемо розсилати інформацію про створення нашого відділу, і ми готові підтримати будь-яку світську ініціативу, спрямовану на зміцнення сім’ї та моральності суспільства в цілому. З Церквою рахуються, Церква сьогодні є тією інституцією нашого суспільства, яка не втратила довіри народу. Церква і не втратить цієї довіри, тому що це боголюдський організм, Глава Церкви — Христос, а члени — народ Божий. Церква, її священнослужителі з радістю готові прикликати Боже благословення на будь-які благі починання держави, Церква готова співпрацювати з усіма і, якщо потрібно, прийти на допомогу.
Таїнство не данина моді
— Однією з найгостріших проблем сім’ї в наш час є розлучення, Вам як вікарному архієрею доводиться займатися у тому числі й питаннями розірвання церковного шлюбу. Навіть термін з’явився «розвінчання»…
— Це так звана народна лексика. Церковне розлучення дають тоді, коли очевидний факт розпаду сім’ї. Тобто, якщо люди не змогли гідно пронести хрест сімейного життя або стався гріх одного з подружжя чи іншого, церковний шлюб не може мати місця. Тому дуже часто за дозволом на церковне розлучення звертаються, вже створивши іншу сім’ю.
— Які, на Ваш погляд, найпоширеніші причини розлучення?
— Головна причина в тому, що часто люди, які вінчаються, не розуміють того, що вони роблять. Вінчатися потрібно не заради традиції, не заради моди, хоча слово «мода» тут не зовсім прийнятне, не тому, що це роблять інші, мовляв, чим ми гірші, і ми можемо повінчатися. Адже це так гарно, хор співає, проповідь після вінчання священик проголошує тільки для нас. Люди не розуміють, що вони входять в особливі стосунки одне з одним. У Святому Письмі сказано: «Що Бог з’єднав, того людина нехай не розлучає» (Мк. 10, 9). Таїнство Вінчання є основою створення домашньої церкви, отже, має бути молитва, а люди часто і молитися не вміють ні за себе, ні за інших. Треба постувати разом, брати участь у житті Церкви, богослужіннях, таїнствах. Коли всього цього немає, тоді дім будується на піску, і йому не встояти.
— Можливо, перед вінчанням людям варто детальніше розповідати про Таїнство, іноді навіть відмовляти деяким? Чи так не можна робити?
— Коли молодята звертаються у храм з проханням про вінчання і дізнаються, як воно відбувається, за яких умов, які вимоги ставляться до нього, то насамперед їм кажуть про значення цього Таїнства, про необхідність сповідатися і причащатися, щоб не внести у священний сімейний союз гріхів, які вони самовільно чи мимоволі вчинили до вступу в шлюб. Дають літературу, брошури, які в нас випускаються, де пояснюється, чому потрібно вінчатися, щоб люди трохи воцерковилися, щоб дізналися про те, як Церква ставиться до шлюбу, про святість шлюбу, його нерозривність, чистоту, про вірність і цнотливість, у дусі миру, злагоди, любові одне до одного і до Бога, любові до ближнього. І вже коли люди усвідомлюють, що це справді не обряд, не данина моді, вони приймають Боже благословення через Таїнство Шлюбу.
— Коли люди звертаються з проханням про церковне розлучення, чи можливо в цьому випадку ще зберегти сім’ю?
— На жаль, люди звертаються з проханням про церковне розлучення найчастіше тоді, коли вже є свідоцтво про розлучення із РАГСу. Мабуть, після вінчання не ходили вони до храму, або вкрай рідко ходили, не зверталися до священика, коли виникали труднощі, конфлікти, сварки. Не зверталися з молитвою до Бога, не йшли до храму за духовним утішанням від священика, не шукали духовної допомоги, пастирської турботи. Звичайно ж, ми питаємо про причини розлучення, про гріх. Причин багато, і, природно, говоримо з людиною про те, що якщо вона братиме другий шлюб, то вже необхідно свідоміше поставитися до того, що подружжя бере на свої плечі хрест сімейного життя і має пронести його із вдячністю до Бога і в любові один до одного.
Про складні сімейні колізії та виходи з них
— Перш ніж одружитися, люди мали б знати, чи є на це воля Божа. Як визначити — від Бога твій суджений чи ні? Йти до духівника?
— Як говорить наш народ — серцю не накажеш. Господь вклав у наші душі й серця почуття любові. Але сприйняття іншої людини може бути помилковим. Іноді надмірно критичним, іноді — навпаки, що називається, крізь рожеві окуляри. Щоб не помилитися, слід дивитися не на красу тіла, а на красу душі. Дуже важливо, звичайно, і благословення духівника, і благословення батьків. Справжня сім’я може бути побудована тільки на любові.
— Є сім’ї не тільки невоцерковлені, а навіть і зовсім невіруючі, а проте чоловік і дружина люблять один одного, зберігають вірність до самої смерті, повагу, дітей хороших виховують. Як це пояснити?
— Якщо людина живе за законом совісті, то за законом совісті Господь і буде її судити. Дійсно, такі сім’ї ставлять за приклад. Але коли зазирнути глибше, то ми побачимо, що навіть якщо люди до старості живуть щасливо, благополучно, у любові, проте не мають церковного благословення, що подається у Таїнстві Шлюбу, до того ж будучи при цьому православними християнами, значить, вони прожили у гріху і мають за нього відповідати. Зараз не ті часи, коли ми нічого не знали про храм, про віру, про богослужіння, про духовенство, про благодать Божу. І якщо від таких сімей можна взяти щось за приклад, то це вірність, злагоду. Але без Бога, без молитви одне про одного, без участі в житті Церкви немає повноцінної сім’ї.
— Владико, що б Ви могли порадити бездітним сім’ям? Це теж проблема. Далеко не всі хочуть брати дітей з дитбудинку і не всі методи лікування безпліддя схвалює Церква. Як же бути таким сім’ям?
— Щоб сподобитися материнства і батьківства, потрібно насамперед бути до цього готовим. Якщо не дає Господь дітей, не треба засмучуватися і впадати у відчай. Господь не покладає на наші плечі непосильний життєвий хрест. Може, в роду хтось нагрішив, прокляв когось, може, аборти робили, треба відмолити гріхи роду, і тоді це, друге, третє і п’яте покоління, як говорить нам Святе Письмо, не нестиме відповідальності за гріхи своїх предків. Жінки звертаються з молитвами до Божої Матері, тому що Її материнське серце здатне розділити і гіркоту бездітності, і радість материнства. Коли подружжя вірить, що жодна волосина не впаде з голови без волі Божої, то ніколи не засумнівається у Божому Промислі, в тому, що Господь може привести у світ нову людину, дати їй життя. Просто в сімейних стосунках не повинен панувати гріх. Якщо віруючі люди невінчані, то треба повінчатися, тому що гріх розпусти часто є причиною того, чому Господь не дає дітей. І до медицини можна звертатися. Звертатися до медицини — значить довіряти Богу, бо й лікарі від Бога, отже вірити, що вони спроможні відновити здоров’я подружжя. Але якщо цього не захоче Бог, то лікарі нічого не вдіють. Що ж до усиновлення, то якщо виявити милосердя, подарувати комусь сім’ю, прийняти чужу дитину як свою, дати тепло, ласку, турботу знедоленій дитині — це добре діло послужить на спасіння душі, цим можна заслужити в Бога милість і сподобитися Його благодаті. Кожна людина, яка співчуває ближньому, бере його страждання на себе, даруючи радість іншим, одержує радість від Бога й отримує як нагороду дітей.
— Ще одне складне питання, коли в сім’ї люди приходять до Бога в різний час: один член сім’ї воцерковлений, інший — ні. Один молиться, постує, іншому все це не подобається, що робити в таких випадках?
— Люди, які читають Святе Письмо, знають, що там написано «Бо невіруючий чоловік освячується жінкою віруючою, невіруюча жінка освячується віруючим чоловіком» (1 Кор. 7, 14). Тому я й кажу — не можна змусити любити. Коли молитва, наприклад, дружини, її спосіб життя, її участь у житті Церкви не руйнуватиме сімейних стосунків, якщо душа чоловіка не відчуватиме мук від того, що дружина веде такий спосіб життя, а я до цього байдужий, то вона може своїми сльозами, своїми молитвами навернути його до Бога, до Церкви. Але часто все це потрібно вистраждати, вимолити. І навпаки — чоловік не може змусити свою дружину полюбити Бога, ходити до церкви. Богу потрібні молитви від щирого та чистого серця. Як-то кажуть, невільник — не богомільник. Щирі молитви сім’ї будуть почуті, якщо в основі сімейного життя — Закон Божий, тоді Господь допомагатиме подружжю Своєю любов’ю та милістю і в повсякденному земному житті, а молитви послужать на спасіння їхніх душ.
Опубликовано: 15/10/2009