Страждання святої
мучениці Фотини

В часи свого царювання римський імператор Нерон підняв проти християн жорстоке гоніння, і після мученицької кончини святих первоверховних Апостолів Петра й Павла стали розшукували всіх, хто навчений був ними вірі в Христа. В самі дні свята Фотина, яка жила в африканському місті Карфагені, разом із сином своїм Іосією безбоязно проповідувала Євангеліє Христове. Тим часом Віктор, старший син Фотини, мужньо воював за Рим проти варварів, і по закінченню війни, велінням імператора призначений був начальником над військами до міста Атталії. Йому було наказано піддавати тортурам атталійських. Дізнавшись про це, правитель міста, Севастіан, сказав Віктору:

— Воєвода, мені відомо, що ти християнин і що мати твоя із братом твоїм Іосією — учні Петра, і наказ імператора для тебе рівносильний погибелі душі. Ти не робитимеш цього, ти не зможеш.

— Так, але я прагну виконувати волю небесного й безсмертного Царя, Христа, Бога нашого, — відповідав на це Віктор, — і веління Нерона про те, щоб віддавати мученням християн, для мене ніщо.

Севастіан відповів Віктору:

— Як щирому другові, раджу тобі: підкорися волі імператора. Коли ти належно виконуватимеш царське веління й християн, яких розшукаєш, піддаватимеш допитам і тортурам, то й імператорові догодиш. А собі забереш все їхнє майно. Матір і брата твоїх повідом від себе листом, щоб вони не виступали відкрито і не відвертали язичників від отцівських вірувань. Нехай таємно сповідують віру в Христа, Бога вашого, коли така їх ласка. Щоб і ти через них не зазнав страшних катувань.

— Я ніколи цього не зроблю, — відповідав Віктор, — не тільки не зроблю, а й думати навіть не хочу про те, щоб піддавати християн мукам чи насильно взяти щось від них. Або ще радити матері й братові не проповідувати про Христа як істинного Бога. І сам я й всією душею прагну проповідувати Христа так, як і вони.

На це Севастіан сказав йому:

— Але ж, Віктор, кому не зрозуміло, на які нещастя ти прирікаєш себе, матір і брата твоїх?!

Раптово після цих слів обличчя Севастіана розгорілося, він упав на землю від гострого й жорстокого болю в очах своїх, і зовсім втратив здатність говорити. Слуги, що були рядом, підхопивши його, поклали на ложе, і він пролежав три дні, не промовивши жодного слова. По закінченні ж трьох днів він голосно скрикнувши сказав:

— Тільки Бог християн є істинний Бог, тільки християнська віра є віра істинна і єдине є хрещення — в ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Нема іншої істинної віри, крім християнської.

Увійшовши до Севастіана, Віктор спитав його:

— Що сталося, що означає ця раптова така переміна?

— О, дорогий Вікторе, — відповідав Севастіан, — мене кличе до Себе Христос, Бог твій.

Віктор відразу наставив його у вірі, і Севастіан прийняв святе хрещення. Виходячи з купелі, він ураз прозрів і прославив Бога. Слуги, що були при цьому присутні, побачивши це чудо дивне, теж просили хрещення, щоб і їм подібно до Севастіана не зазнати через своє невір’я такої ж хвороби.

Дуже скоро до Нерона дійшов слух про те, що Віктор, начальник над військами в Атталії і правитель цього міста, Севастіан, сповідують віру Петра й Павла і всіх навертають до Христа своєю переконливою проповіддюі про те, що так само чинять і послані в Карфаген Апостолами мати Віктора Фотина й син її Іосія. Дізнавшись про це, імператор запалав гнівом і послав в Атталію воїнів, щоб вони привели до нього на суд християн, які були в цьому місті, чоловіків і жінок. Тоді ж атталійским християнам явився Христос і сказав їм: «Прийдіть до Мене всі струджені й обтяжені, і Я заспокою вас (Мф.11:28). Я буду з вами, а Нерон буде переможений, і ті, хто з ним».

Віктору ж Він сказав:

— З цього дня називатимуть тебе Фотином, бо багато з навчених тобою, навернуться до Мене.

Укріпив Христос на майбутні страждання й Севастіана такими словами:

— Блаженний той, хто до кінця довершить свій подвиг.

Сказавши так, Господь зійшов на небо.

Свята Фотина теж була сповіщена Христом про страждання, що на неї чекають, і негайно ж у супроводі безлічі християн відправилася з Карфагена до Риму. Коли вона увійшла до Риму, прийшло в рух все місто, і всі питали: «хто вона?» Вона ж безбоязно проповідувала Євангеліє Христове. Тим часом був приведений до Риму і син її Фотин, якого колись називали Віктором, разом із Севастіаном і заарештованими з ними воїнами. Але свята Фотина випередила Віктора, раніше за нього ставши перед Нероном із сином своїм Іосією й християнами, які з нею прийшли з Карфагена.

Нерон запитав святу:

— Для чого ви прийшли до нас?

— Щоб навчити тебе шанувати Христа, — відказала Фотина.

Тоді ж доповіли імператору:

— Градоначальник Севастіан і воєвода Віктор, які не вірують у богів, прийшли з Атталії.

— Нехай приведуть їх до мене, — звелів Нерон. І коли вони були приведені, він запитав їх:

— Чи правда те, що я про вас чув?

— Все, що ти чув про нас, цар, — відповіли вони, — то є правда.

Тоді Нерон, звернувшись до святих жон, питає у них:

— Яким буде ваш вибір: зректися Христа чи вмерти за Нього?

— О, цар! — відповідали святі жони, здійнявши звівши очі свої до неба, — не буде того, щоб ми зреклися Христа й тієї любові, яку маємо до Нього.

— Як звуть вас? — запитав імператор.

— Мене, — відповідала свята Фотина, — Христос, мій Господь, нарік Фотиною, сестер же моїх звуть так: перша, що народилася після мене, — Анастасія, друга — Фото, третя — Фотида, четверта — Параскєва, а п’ята — Киріакія, а імена синів моїх такі: старший, якого Господь мій нарік Фотином, — Віктор, молодший — Іосія.

— Тож, чи всі ви, — запитав ще раз Нерон, — згодні терпіти муки і смерть за Назорея Христа?

— Так, всі ми, — відповіла свята Фотина, — готові з радістю свідчити нашу віру в Нього.

Почалися тортури. Нерон велів залізними молотами кришити їм зап’ястя рук. Принесли ковадло, і нечестиві мучителі, поклавши на неї руки святих, стали бити по них. Били довго, кілька разів мінялися кати, але святі наче не відчували ніякого болю. Нерон, дізнавшись про це, збентежився й велів зовсім відсікти їм руки. Мучителі з жорстокістю схопили тоді святих мучеників, зв’язали їм руки й знову поклали на ковадло. Першою зазнала мук свята Фотина, але мучителі, що намагалися рубали сокирами їй руки, витратили чимало часу і були безуспішні. Виснажені, вони падали, наче мертві, а свята мучениця, залишаючись по благодаті Христовій неушкодженою, молилася й казала: «Господь за мене — не злякаюся: що зробить мені людина?» (Пс. 117:6).

Нерону було важко з ними, він все думав, як ще мучити святих і, нарешті, наказав Севастіана, Фотина й Іосію осліпити і всадити у внутрішнє відділення в’язниці. А святу Фотину з п’ятьма сестрами її — відвів у золотий свій кувуклій і звелів дочці своїй Домніні постійно бути з ними. В імператорському кувуклії, свята Фотина наставила у вірі Христовій і Домніну, і ще сто рабинь її, і всі вони прийняли святе хрещення. Вона також навернула до Христа одного волхва, що приніс якось для питва їй і сестрам її настоянку з отрутного зілля. Після цього вона зазнала багатьох мук.

Минуло три роки. Якось Нерон наказав звільнити одного з його колишніх придворних слуг, який його велінням був всаджений до темниці. Коли посланці прийшли до тюрми, вони побачили в темниці святих мучеників Севастіана, Фотина й Іосію зовсім здоровими, повідомили імператора, що осліплені галілеяни бачать і зовсім здорові, й що сама темниця світла, сповнена божественних ароматів і з місця ув’язнення немов перетворилася на місце слави Божої й святий дім. І що ці святі володіють у темничному ув’язнені великим багатством, і до них збирається народ і, увірувавши в Бога їхнього, і люди приймає від них хрещення. Почувши це, Нерон жахнувся і, велівши привести до себе святих мучеників, сказав їм:

— Чи не заборонив я вам моїм царським велінням проповідувати про Христа в Римі? Як же ви, будучи в темниці, насмілилися не послухатися? За це чекають на вас страшні кари.

— Роби з нами що хочеш, — сказали на це святі мученики. — Ми не перестанемо проповідувати про Христа, істинного Бога й Творця всього.

Нерон страшенно розгнівався і повелів розіпнути святих вниз головою, а потім звелів катам три дні по оголенім тілі бити їх ременями доки, як він сказав, не розпадуться члени їх. Він поставив стражу й наказав спостерігати за тим, щоб їх мучили три дні. На четвертий день прийшли послані від нього слуги подивитися, чи ще живі святі мученики, і, коли побачили, що вони висять, і ще живі, відразу ж осліпли. У цей час Ангел Божий, зійшовши з неба, відв’язав святих і, поцілувавши їх, зцілив їх. Тоді святі, зглянувшись над осліпленими царськими слугами, помолились, і вони нараз прозріли. Увірувавши, вони хрестилися в ім’я Христа, Бога нашого, і стали послідовниками святих. Нечестивий Нерон, дізнавшись про це, сильно розгнівався й наказав здерти шкіру зі святої Фотини. Тоді, як мучителі виконували цей царський наказ, свята мучениця співала: «Господи! Ти випробував мене й знаєш. Ти знаєш, коли я сідаю й коли встаю; Ти розумієш думки мої ще здалеку» (Пс. 138:1, 2).

Здерши з Фотини шкіру, святу кинули в колодязь. Потім, взявши Севастіана, Фотина й Іосію, відрізали їм підколінні кістки й разом з колінами кинули собакам, і, здерши з них шкіру, за велінням імператора кинули їх у стару кам’яну будівлю. Наказавши після цього привести до себе п’ятьох сестер Фотини, Нерон велів відрізати їм соски, а потім і з них здерли шкіру. Коли мучителі підійшли за цим до святої Фотини, то вона не побажала, щоб хтось із них вчинив над нею це катування, як над іншими святими жонами, і, ставши на місце мучення, сама мужньо здерла із себе шкіру й кинула її в обличчя Нерону, так що він сам здивований був її мужністю й терпінням. Тоді мучитель придумав для святої Фотини нову, жорстоку й смертельну кару. Він звелів, щоб в його саду схилили одне до іншого два дерева й до вершин їх прив’язали за ноги Фотину, після чого відпустили дерева. Так розірвали тіло святої мучениці й вона віддала Богові свою праведну й блаженну душу. По цьому нечестивий Нерон звелів усім іншим святим мученикам мечем відрубати голови, а святу Фотину, вийнявши з колодязя, вкинути в темницю, де вона пробула ще двадцять днів. Наказавши потім привести її до себе, Нерон запитав її, не чи не готова вона скориться царській волі тепер, покаявшись у своїй впертості, чи не принесе жертви ідолам. У відповідь свята Фотина плюнула йому в обличчя і, посміявшись над його божевіллям і дурним розумом, сказала:

— О, преокаянний сліпий невігласе й божевільний! Чи ти вважаєш мене настільки нерозумною, щоб я погодилася зректися від Владики мого Христа і тепер принесла жертву подібним тобі сліпим ідолам!?

Почувши це, Нерон повелів знову кинути святу Фотину в колодязь. Коли це зробили, свята мучениця віддала душу свою Богу, і тепер у вінці мученицькому вічно радіє в Царстві Небесному з усіма, хто з нею засвідчив свою віру у життя вічне.

Фестиваль православних ЗМІ