Архієпископ Вишгородський Павел:

«Якщо потрібно — віддати своє життя за Церкву, за Христа…»

Багатомільйонна українська паства в храмах і монастирях щоденно возносить до Бога свої молитви «...о Великом Господине и отце нашем Блаженнейшем Митрополите Владимире». Втім 23 листопада Церква особливо молиться про свого Первосвятителя, бажаючи йому многая і благая літа. У цьому році Блаженнішому Митрополиту Володимиру виповнюється 75. Пропонуємо увазі читачів інтерв'ю з людьми, які протягом багатьох років допомагають Його Блаженству в безустанних працях на благо Церкви.

Архієпископ Вишгородський Павел

— Людини, прекраснішої Блаженнішого Митрополита Володимира, в моєму житті, мабуть, не було. Практично все моє життя пов'язане з ним. Вступ до семінарії (він тоді був Керуючим справами Московської Патріархії), чернечий постриг, священицька і архієрейська хіротонії — це лише мала частина того, що пов'язано з Митрополитом.

При врученні мені архієрейського жезла Архіпастир сказав: «Ваша хіротонія проходить у нелегкий для Церкви і суспільства час... Ви покликані свідчити і, якщо буде потрібно, віддати своє життя за Церкву, за Христа. Ви не повинні в цьому ні на йоту сумніватися «. Сам Блаженніший Володимир — це уособлення миру, що входить в Церкву, в державу, в суспільство, сім'ю і душу кожної конкретної людини. Під час спілкування з ним забуваються всі проблеми. Його молитвами відбуваються багато чудес. Були такі моменти, коли я приходив до нього за порадою, а коли виходив з кабінету, то мені повідомляли, що вирішилося питання, яке ми намагалися вирішити довгий час.

Ніколи не забуду святкування його 65-річчя в переповненому Трапезному храмі Києво-Печерської Лаври. Тоді, у Трапезній палаті, він вимовив чудові слова: «Я дуже щаслива людина, хоч і живу на горищі (так Блаженніший називав свою колишню келію, розташовану під дахом 49-го корпусу Лаври, де він прожив більше десяти років — прим. Ред.). Я готовий жити в підвалі, в землянці і навіть просто на вулиці, але разом з преподобними Києво-Печерськими в домі Божої Матері буду нести свій життєвий хрест з великою радістю».

Дуже зворушливі спогади Блаженнішого Митрополита Володимира про старців, з якими йому доводилося спілкуватися в роки навчання в Одеській духовній семінарії. Згадував і про Афонських угодників Божих. Він був свідком, як один старець на Святій Горі прочитав заупокійну відхідну молитву митрополиту Никодиму (Ротову), хоча Митрополит Володимир нічого не говорив йому про покійного. Ось таке одкровення відбулося.

Я не забуду наших поїздок до Єрусалиму, і того, як Блаженніший Владика молився у важкі періоди державного устрою, щоб Господь зберіг в єдності Україну, без крові, щоб не було між людьми чвар і нерозуміння.

Владика іноді говорив такі слова: «Я не шкодую ні про що. Я завжди прагнув чинити згідно з Священним Писанням і своєї совісті. За своє життя я не зробив нічого поганого ні Церкві, ні людям, ні державі, в якій я народився, виріс і живу». Такі слова може сказати лише людина, яка відчуває любов до своєї землі і, по своїй доброті і смиренню, не пам'ятає бід та смутку, пережитих за часів радянської влади, в перші роки існування України в статусі незалежної країни.

Своїм мовчанням у відповідь на несправедливість він навчив нас споглядати глибину духовного відродження і бачити зло, якому належить осоромитися.

Вісімнадцятирічне Предстоятельське служіння нашого Архіпастиря — це період відродження та процвітання Церкви. Господь Своєю милістю в черговий раз звернувся до лагідної і смиренної людини — Блаженнішого Митрополита Володимира, поставивши його Предстоятелем у найважчий час. І Митрополит Володимир цей спокій і лагідність зумів не лише зберегти, а й примножити.

При ньому в багато разів зросла кількість обителей, з'явилися десятки тисяч храмів, і я глибоко переконаний, що відродження церковних стін неможливо без відродження душі. Своїм особистим прикладом Блаженніший Митрополит Володимир явив світові красу християнського світогляду. Саме на ньому виконуються слова преподобного Серафима Саровського: «Стяжи дух мирний, і тисячі навколо тебе спасуться».

Я приймав чернечий постриг з бажанням служити Богу і людям, а також виконувати благословення свого архієрея. У мене був прекрасний духовний наставник — покійний архієпископ Варлаам. На початку Великого посту 1991 р. він, їдучи на лікування, сказав мені такі слова: «Отець Павел, мене скоро не буде, а Предстоятелем Української Православної Церкви стане митрополит Київський Володимир».

Пам'ятаю, як одного разу ми їхали з Митрополитом в машині по території Західної України, і він просив, щоб постійно читали акафіст Божій Матері. Я кажу: «Ваше Блаженство, можливо, було б краще, якби читали акафіст Спасителю». Він відповів: «Добре, читаємо Спасителю, а потім будемо читати Божій Матері». І, коли я закінчив читати Богородиці, він сказав: «Владико, Син любить, коли Матір величають. Це найбільша радість, коли вклоняються Матері Великого Сина». Я до сих пір не можу забути цих слів. Він тоді вимовив все це дуже по-доброму, але от я, чомусь, відчуваю якийсь легкий докір. І дійсно, служби Божій Матері, догматики, тропарі, акафісти — це джерело живої солодкої води.

Я все життя буду вдячний Господу за дану Україні велику милість в особі Блаженнішого Митрополита Володимира.

Сайт Києво-Печерської Лаври