Сповнитись добром

Як часто ми засуджуємо людей за те, чого в них немає, не вистачає, чого вони не досягли, ким не стали, чого не зробили... Відштовхуючись не від реального життя, а від своїх абстрактних уявлень і принципів, ми нехтуємо живою людиною, її позитивною стороною. Такий негативізм не хоче знати, що найважливішим є якраз те, що є в людині, тобто її особистісне наповнення. Тим більше, що різноманітні недоліки притаманні всім нам, без винятків, і нічого дивного в тому немає.

Шкода, звичайно, але мислити про ближніх у позитивному напрямку, тобто як про себе, нам не властиво. Одна з причин цього в тому, що значно легше чи приємніше підніматися у власних і чужих очах, принижуючи іншого, аніж працювати над собою до сердечного поту.

З яким неймовірним злорадством ми тичемось пальцями в рани іншої людини, іноді просто рвемо, як хижаки, живе «тіло» душі. І це замість того, щоб, як годиться, накласти на больне місце ліки та зігріти хворого турботою і любов’ю.

Ми злословимо, знову і знову знаходячи безліч дріб’язкових невідповідностей, і анітрохи не дивимось на власні недосконалості. Але Православна Церква радить пильнувати себе, а не іншого, і дає цілком конкретні рекомендації щодо встановлення точного діагнозу своєї душевної хвороби.

Виявляється, що той гріх, за який ми засуджуємо іншого, неодмінно властивий і нам. І чим більше злоби та гніву за нього ми виказуємо іншому, тим більше хворіємо ним ми самі.

«Для чистого все чисто», — навчає Святе Письмо. Адже той, хто носить у собі світло, бачить в людях, у першу чергу, світло, яке стає підґрунтям для позитивного відношення. Той же, хто сповнений темрявою, нічого крім темряви в інших не побачить і, звісно, тлумачитиме все лише в негативному плані. Люблячий світло, шукає світла. Той же, хто любить темряву, шукатиме темряви.

Біда наша в тому, що ми забули про Бога. А щоб Його Святе місце не пустувало, ми залізли на нього самі. І тепер живемо так, наче вже стали богами, наче увесь світ існує лише для того, щоб молитися на нас.

Ми обожнюємо свої принципи, уявлення, плани, примхи, бажання, стереотипи, сподівання, пристрасті... І зневажаємо тих, хто їх не поділяє. Ми зазіхаємо навіть на свободу думки та дії ближніх, забувши, що Сам Господь такого Собі не дозволяє. Хіба що сатана...

На якій підставі ми вважаємо себе еталоном правди і добра?! Хіба ми досконалі? Хіба ми правдиві? Хіба ми сповнені добра? Звернімось до себе з Христовим запитанням: «Чи може дерево водночас приносити гіркі й солодкі плоди?» Або так: «Чи може дійсно добра людина водночас творити зло і добро?..»

Отже, справжній еталон у нас один — Бог! І тільки Божі цінності та настанови можуть бути мірилом добра, а зовсім не наші – недосконалі та корисливі. Тільки Господь — повнота душі людської — є справжнім Добром.

А це означає, що лише той, в чиєму серці оселився Бог, і діє в ньому Своєю благодаттю, тільки той є дійсно доброю людиною.

Неможливо таке диво осягнути думкою, неможливо збагнути, яким чином обмежена людина стає спроможною вмістити в себе безмежного Бога!

А відповідь можлива лише одна — по благодаті. Згідно з вченням Церкви, внутрішній світ людини значно більший, ніж увесь Всесвіт. Причому кожен з нас призваний до богоподібності, тобто являє у собі потенційного бога, знову ж таки, по благодаті. Люблячий Господь хоче розділити з нами Свою вічність і безмежність, любов і радість… Він зве нас до Себе. І ми теж тягнемось до нього, коли серцем прагнемо краси, любові, правди, доброти.., тільки не усвідомлюємо цього.

Тож зізнаємося чесно, що немає в нас ані справжнього добра, ані правди, ані любові. Зізнаємось, що в нашому серці панують корисливість та егоїзм, гордість та жадібність. Тому, що лише встановивши собі такий невтішний діагноз, кожен з нас отримає шанс на зцілення, яке приходить тільки від Бога. Через покаяння, за Божою волею сходить на людей благодать, котра, як правило, є наслідком покаянних сліз, щирої молитви, участі у Церковних Таїнствах та благодійництва. А ще, як вчать святі люди, дуже благодатною справою є безкорисливе роздавання милостині та служіння ближнім до самозабуття. Для всього цього є навіть спеціальний термін — ПОДВИГ благочестя.

Отже, стати добрим можливо лише через такий подвиг, бо тільки насичена Божою благодаттю людина стає благою, тобто доброю. А добра «взагалі», такого собі абстрактного добра, добра без Бога, просто не існує.