Проявлення волі
через право вибору

Штриховий код

[1]  [2] 

Проявлення волі через право вибору

Створивши Адама і Єву, Всемогутній Творець надав їм право безперешкодно реалізувати свою волю, проявлення якої здійснювалось через перспективу зробити вибір однієї з двох протилежно ймовірних дій. Нічим необмежені можливі бажання жителів райського саду не створювали обставин, які б вимагали скористатися правом вибору, а отже, і проявити свою волю. По Божественному промислу спонукуючим фактором скористатися правом вибору стала заборона споживати плоди одного з дерев едемського саду: «з дерева пізнання добра й зла не їж від нього, бо в день, коли ти вкусиш від нього, смертю помреш!» (Бут. 2:17).

Для втілення вільного волевиявлення першими людьми Бог створив обставини, при яких Він, як Всюдисущий, не був явно присутній на місці подій, спочатку для Єви, а з розвитком подій і для них обох. Це ми бачимо з тексту Біблії: «І сказав (Бог): хто тобі сказав, що ти нагий? Чи ти не їв з дерева, з якого Я тобі заборонив їсти?» (Бут. 3:11).

Явна присутність Творця обов’язково вплинула би на хід подій. По-перше, сам диявол не осмілився би починати свої лукаві розмови з Євою, щоб не були викриті його наміри згубити їх, а по-друге, явна присутність Бога вимусила би Єву дотриматись Його наказу.

Право вільного волевиявлення людиною у взаємовідносинах Бог — людина, Творець розповсюдив на всі, без винятку, майбутні покоління нащадків Адама і Єви. Це право проявити свою істинну волю в ставленні до Бога, абсолютно незалежної від зовнішніх чинників матеріального світу, кожна людина обов’язково втілює в час свого земного життя. Яскравим прикладом сказаного є опис апостолами-євангелістами страти Богочоловіка і двох розбійників.

Син Божий покірно сприймає свою приреченість на безвинну страту заради виконання волі Бога Отця, волею Якого Він заміняє Свою власну волю: «говорячи: «Отче, якби Ти благоволив пронести чашу цю мимо Мене! Проте не Моя воля, а Твоя нехай буде!» (Лк. 22:42).

Розп’ятий разом з ним один із розбійників в свої останні години земного життя лихословить, зневажає безневинну Жертву людських пристрастей, намагається посилити Його страждання, насміхається над Богом.

«Один з розп’ятих злочинців зневажав Його, кажучи: «Якщо Ти Христос, спаси Себе і нас!» (Лк. 23:39).

Другий розбійник, усвідомлюючи своє гріховне життя, визнає призначене йому покарання справедливим, докоряє іншому розбійнику за несправедливе його ставлення до Ісуса, визнає Ісуса Богом і просить Його згадати про нього.

«Бо ж ми засуджені справедливо і прийняли належну кару за вчинки свої, а Він не вчинив нічого злого. І сказав Ісусові «Господи, згадай мене, коли прийдеш в Царство Твоє!» (Лк. 23:41,42).

Три розп’ятих, три різних волевиявлення в ставленні до Бога. І всі три волевиявлення є щирі, — вони вийшли з глибин сердець страчуваних, вони були без найменшої тіні лукавства.

Три різних, але одночасних волевиявлення виникли в однакових, нестерпно жорстоких умовах споконвічних реалій земного життя.

Розп’ятих оточувала велика кількість людей, розділених відношенням до жертв. Одні їх ненавиділи, інші глибоко співпереживали їхнім мукам, але ніхто з них не зробив ніяких спроб повернути хід подій — визволити їх від мук, перешкодивши розпинанню або фізичним прискоренням смерті.

Самі ж розп’яті мали можливість тільки словесно виявити свою волю відносно розгорнутих події. Всякі інші способи волевиявлення були неуможливлені — цвяхи міцно тримали тіло на дереві. Всі троє розуміли, що їх воля немає ніякого впливу на оточуючих, на поточний розвиток подій.

Проте остання земна воля кожного з них виявилась основним фактором визначення місця перебування в вічності — Ісус Христос посів по праву сторону Бога Отця; розбійник, що в покаянні признав справедливість кари і визнав Бога — вічне життя в раї; інший же розбійник своєю волею осудив себе на вічну муку.

Можливість людини визнавати Бога, незалежно від обставин життя, є однією з головних граней багатогранного духовного світу. Індивідуально і однозначно виказували своє ставлення до Бога люди всіх поколінь, починаючи з Адама і Єви. Не минає ця чаша і християн.

Після Воскресіння і Вознесіння Господа Ісуса Христа християни мали відносний спокій. Іудеї і вся язичницька Римська імперія нову релігію не сприймали, але і особливих гонінь не влаштовували. В цей короткий період часу відносного спокою тогочасна спільнота переслідувала і фізично ліквідовувала тільки тих християн, які надміру ревно проповідували нового Бога. Гарячі проповіді тодішніх християн-проповідників нерідко створювали великий вплив на їх слухачів, і вони масово переходили в нову релігію. З часом противники Христа зрозуміли, що нова релігія не залишає їм альтернативи. Потрібно було християнству надавати статус офіційної релігії. Але велика армія іудейських священиків та язичницьких жерців та багато світських людей могли втратити свій авторитет, добробут і змушені були б змінити свій спосіб життя.

Звісно, цей прошарок спільноти Римської імперії не міг примиритися з такими втратами, а особливо із значними втратами своєї аудиторії — основного чинника забезпечення гідного становища в ієрархії імперії.

Усвідомлення культово-чиновницьким апаратом імперії можливих непоправних втрат благ матеріального світу змусило їх запустити в хід гігантську репресивну машину найбільшої в світі держави того часу. Наступив історичний період, коли слово «християнин» одночасно означало «смерть». І основна маса перших християн однозначно проявляла свою волю і надала перевагу Живому Богу, зневаживши ідолів.

Жахливо криваві сторінки християнської історії перших віків перемежовувалися з роками відносного спокою та розвитку нової релігії. З часом християнство опанувало широкі маси людей і стало державною релігією Римської, а згодом Візантійської імперій.

Ворог людства — диявол, зрозумівши, що переслідуваннями, тортурами та прилюдними стратами послідовників Христа неможливо зупинити поширення Євангелія, став змінювати тактику.

Церкву стали роздирати різні єресі та богословські школи з різними поглядами на догмати Церкви. З плином часу Церква, маючи в основі свого вчення єдиного засновника і вчителя Господа Ісуса Христа та єдинодушних з Ним Його учнів — святих Апостолів, розділилася на Східну (православну) і Західну (римо-католицьку).

Західна Церква зробила свій вибір — по своїй волі почала змінювати догмати Церкви та доповнювати їх, пристосовуючи до поточних потреб її архієрея (папи). Вона стала домагатися управління державами, організовувати так звані «хресні походи», основна мета яких полягала в підкорені народів під юрисдикцію Ватикану. Активно, за допомогою меча і вогню, просовуватись на схід і захід земної кулі; взяла під контроль розвиток світських наук, створила інститут інквізиції для репресій інакомислячих.

Репресивна дія Західної Церкви і намагання тримати під централізованим тотальним контролем світське життя держав світу, привела до утворення великої кількості протестанских течій, сутність яких — єресі. Втрата Західною Церквою політичної влади над правителями держав світу в кінці XIX і в XX століттях посилила позиції секуляризації, тобто, в практику церковного життя стали впроваджуватися короткочасно живучі світські порядки і погляди на богословські питання.

Східна Церква так само зробила свій вибір — зберегла догматичну сталість і древнє богословіє. Тобто, вона зберегла основи вчення про Церкву, які закладені апостолами та отцями Церкви перших віків в час її становлення.

Народи — носії ідеалів Східної церкви, перенесли шалений натиск як зі сторони язичників та мусульман, так і зі сторони Західної церкви. Оплот православ’я — Візантія, втрачала свою силу як імперія. Для Східної Церкви виникла загроза асимілювати під агресивним тиском релігій принесених завойовниками.

Але по милості Бога північні язичницькі племена зробили свій вибір — прийняли християнство і його основи від Східної Церкви. На політичну арену світу вийшла нова могутня сила — Київська Русь. Її історія була складна і неоднозначна. З плином часу вона стала складовою частиною Московського князівства, яке в майбутньому стало наймогутнішою імперією світу — Росією.

Східна Церква знайшла для себе, в середовищі північних народів, надійний захист від посягання на її устої більш, ніж на тисячоліття.

Християнство на Русі з самого початку свого утвердження було державною релігією і завжди підтримувалося державою (парадоксально, але Радянський Союз офіційно відмежувавшись від релігій, вимушений був підтримувати на своїх теренах православ’я як основну, признану державою релігію).

Але, незважаючи на таку явну перевагу над іншими релігіями, православ’я за свою тисячолітню історію серед північних народів ніколи не управляло державою, як це робила Західна Церква.

ХХ століття відкрило світу велику силу ненависті, якою диявол одержимий до Істини. Знемігшись зруйнувати Східну Церкву з середини, як це вдалося зробити на Заході, диявол задумав звільнити всіх людей, а разом з ними і всіх послідовників Східної Церкви від пут будь-якої духовності. При здійсненні такої ідеї християнство зникало само по собі. В організації явного гоніння на православ’я не було потреби в зв’язку з масовим духовним розкріпаченням народів і розкріпачуванням кожного індивідуально. Такий підхід до справи затьмарив своїм масштабом і глобальністю вихолощення духовності всіх відомих в історії випадків гонінь будь-якого віросповідання. В минулому всяке гоніння виражалося в механічній заміні однієї релігії на іншу. В XX столітті слуги диявола нічого не замінювали. Вони з корінням виривали і викидали совість і душу з тіла людини.

Це був час добре спланованого, довгострокового і послідовного перетворення людей в добре видресируване стадо приматів (мавп). Це була пора великих випробовувань для десятків мільйонів людей. Тоді надане Богом право вибору незчисленна кількість людей використала для принесення себе в безвинну жертву. Люди, в критичну для них хвилину, вибирали Бога за власною волею.

Кінець штампування тоталітарною системою абсолютно безвірних поколінь закінчився так же зненацька, як і почався. Мешканці Землі вступили в третє тисячоліття. Східна Церква зберегла свої ідеали.

Та ХХ століття принесло людству свої глобальні корективи. Паства, в усіх помісних рівноправних православних Церквах-сестрах, стала малочисленою.

В державах, в яких тоталітарний режим не мав влади, це сталося по причині впертого впливу культури американського способу життя, яка своєю агресивністю знищує не тільки релігійні почуття людини, але й національну ментальність.

В новоутворених державах, на території тоталітарного режиму, де історично існували найчисельніші православні помісні церкви, мала чисельність пастви — результат неприкритого геноциду всіх релігій.

Політичний устрій держав зазнав кардинальних змін — розпалися імперії. А ті їх залишки, що зосталися, доживають свого віку, який вже вимірюється видимим майбутнім. Правителі стали вибиратися громадянами своїх держав. Всяка релігія в розвинутих державах законодавчо відокремлена від функцій держави і набула статусу особистої справи громадянина. Жодному віросповіданню в цивілізованому світі державні структури не надають офіційної переваги.

Поза нормами цивілізованих держав зосталися держави ісламського світу. Але і їх фундаментальні устої почали поступатися перед натиском цивілізації.

Держави, в яких розвинуто язичество, в останні століття духовної перебудови зі сторони світу не зазнали. Духовний світ спільноти язичницьких держав давно здатний сприйняти вже видимо грядущі докорінні переміни світу.

Який шлях вибрати?

Світ, створюючи свої перші поступи в напрямку глобального об’єднання і вирівнювання умов існування населення Землі, в основному дійшовши до згоди в царині обліку продукції своєї діяльності, приступив до нумерування по єдиному списку всіх жителів планети та реєструванню їх біометричних даних. Це поставило перед кожним християнином два альтернативні шляхи:

1. прийняти ідентифікаційний номер;
2. відмовитися від ідентифікаційного номеру.

З одного боку, ідентифікаційний номер нічого не значить — всі люди цивілізованих країн обов’язково числяться під певними номерами в державних і недержавних структурах (номер паспорта або посвідчення особи, списки в комунальних та соціальних службах, банківські рахунки і т. д.). З іншого боку, при більш глибокому аналізі наслідків кодифікування в майбутньому стає зрозуміло: із настанням другого етапу кодифікування вступає в дію сила закону, встановленого людиною в масштабі всієї Землі. Така дія призведе до підкорення (поневолення) всіх народів єдиному світовому порядку, який буде намагатися знищити надане Богом право проявлення волі через право вибору в ім’я забезпечення стабільного миру та економічного добробуту світової спільноти. Світ стане одноманітним.

Окрім сказаного, в основі технічного розпізнавання коду незмінно присутнє зловісне число 666, яке в пророчій книзі Іоанна Богослова «Об’явлення» провіщене ще в першому столітті.

Перед кожною людиною, а особливо перед християнами, закономірно відкрилося питання: Який шлях вибрати?

Наслідком відмови від ідентифікаційного коду є розрив економічних і соціальних стосунків з суспільством і свідоме самоприречення, в майбутньому, якщо не на злиденне існування, то у всякому разі на дуже значні матеріальні обмеження. Однак не всі можуть так поступити. Матеріальні блага і соціальне положення впливають на багатьох сильніше, ніж віра в Бога. Так само немаловажливим фактором, який стримує багатьох людей від розриву з суспільством, є певний історичний досвід двох тисячоліть, за які всі дотеперішні покоління не дочекалися сказаного Пророком, що дає скептикам нагоду повторювати слова святого апостола Петра: «І казатимуть: «Де обітниця приходу Його? Бо з того часу, як повмирали наші батьки, від початку творіння все залишається без змін» (2 Петр. 3:4).

Зважаючи на це, християни стали шукати альтернативу розриву з суспільством. Розгорнулася боротьба за право бути повноправним членом суспільства без прийняття ідентифікаційного номера.

Поза всяким сумнівом, книга Іоанна Богослова «Об’явлення» — пророча. Силу пророцтв, їх незмінність підтвердив Господь Ісус Христос під час Його схоплення іудеями Своїм запитанням до Симона Петра: «Як же тоді збудуться Писання, що так повинно статися?» (Мт. 26:54), коли той зробив спробу вплинути на хід подій. Це означає, що події, описані в книзі про останні часи існування теперішнього світу, відбудуться однозначно. А відтак може скластися враження, що боротьба проти ідентифікаційних кодів — справа марна і нікому не потрібна, адже, якщо неможливо відмінити кінець світу, то й неможливо людині відмінити признаки про його наближення.

Боротьба за альтернативне співіснування зі світом, на перший погляд, є дійсно марною справою. Вона до особливих змін у справі кодифікування не приведе. Уступки владних структур будуть тільки на першому етапі. Другий етап, на початку свого становлення, присвоїть неявні коди відказникам. Тобто всіх відказників пронумерують без їх згоди в комп’ютерних базах даних, для чого використають також і біометричну інформацію (відбитки пальців, геометричні форми та певні особливості добре доступних частин людського тіла) самих відказників. Деяким відказникам коди введуть в тіло примусово.

Але звернемося до книг Нового Завіту і проглянемо, які були дії святих людей в роки становлення християнства, іншими словами — в перехідний особисто для них час. В час початку випробовувань їх у вірі, в якій вони ще не утвердились, але вже проявили волю своєї життєвої позиції, яку визначили для себе, скориставшись правом вибору.

Никодим — фарисейський учитель, член синедріону, побоюючись іудеїв, зустрівся з Господом Ісусом Христом вночі: «Був же чоловік з фарисеїв, на ім’я Никодим, начальник іудейський. Він прийшов до Ісуса вночі і сказав Йому: «Равві, ми знаємо, що Ти Учитель, який прийшов від Бога, бо ніхто не може творити таких чудес, які Ти твориш, якщо Бог не буде з ним» (Ін. 3:1,2).

Апостол Павло обрізав свого учня Тимофія в угоду іудеям: «Павло захотів взяти його з собою, і, взявши, обрізав його через іудеїв, що були в тих місцях, бо всі знали про батька його, що був геллен» (Дії. 16:3).

Заради уявної безпеки, апостол Павло виконав іудейські передання, прибувши в Єрусалим — вчинив обряд очищення: «Візьми їх і очистися з ними, і прийми на себе витрати на жертву за них, щоб остригли собі голови, і всі дізнаються, що неправда про тебе їм сказана та, що сам ти продовжуєш триматися Закону» (Дії. 21:24).

Апостол Петро в Єрусалимі сторонився тих своїх учнів, які за походженням були з язичників: «Бо перед тим, як прийшли деякі від Якова, він їв з язичниками; а коли ті прийшли, то почав таїтися і відокремлюватися, боячись обрізаних. Разом з ним лицемірили й інші іудеї, навіть і Варнава пристав був до їхнього лицемірства» (Гал. 2:12,13).

Євангеліє не упоминає чи був Никодим присутній при прийняті рішення синедріоном про страту Господа. Важливо друге — Господь його не відкинув і не осудив його за те, що він боявся іудеїв по причині втрати свого соціального стану. І апостолів не звинуватив у відступництві за їх свідоме укривання свого ставлення до іудейської віри, бо вони не були ще укріпленні в своїй справі та й час їх ще не прийшов. І такі приклади в Святому Письмі непоодинокі.

Із опису життя святих відомо, що багато з них прожили складне та неоднозначне життя, в якому духовні зльоти чергувалися з гіркими падіннями. Велася нещадна боротьба з сумнівами своєї душі, пристрастями свого тіла. Та коли наступав критичний момент їх життя і потрібно було визначитись однозначно, тоді відкидались всі блага світу, всілякі сумніви і спроби захистити себе від небажаних страждань. Святі без вагань йшли на муки і смерть в ім’я Бога. Хоробрість проявлялась в тому, що Господь Сам укріпляв їх у вирішальний момент їх життя. Підтримка надходила тільки при незмінній волі людини залишатися з Богом.

Історії християнства відомо і те, що немало людей формально будучи ревними християнами і навіть учителями християнства, не змогли перенести випробувань долі, ламалися і відпадали від Бога.

Післямова

Можна по-різному сформулювати своє ставлення до піднятої проблеми присвоєння ідентифікаційних номерів, та впровадження біометричних даних в документи, які підтверджують особу їх власника. До людей, які ведуть боротьбу з цими явними чинниками глобалізації, можна відноситись заперечливо, відкинувши думку про Промисел Божий. Проте в такому випадку краще згадати слова фарисея Гамаліїла, учителя Закону: «І тепер кажу вам: відступіться від цих людей, залишіть їх; бо коли це починання і це діло від людей, то розпадеться. А якщо від Бога, то ви не можете зруйнувати його; стережіться, щоб не стати вам і богоборцями» (Дії. 5:38,39).

Для правильного формування свого відношення до введення тотального обліку людей важливо пам’ятати слова Господа Ісуса Христа: «І як було в дні Ноя, так буде і в дні Сина Людського: їли, пили, женились, заміж виходили до того дня, коли Ной увійшов у ковчег; і прийшов потоп та погубив усіх. Так само, було і в дні Лота: їли, пили, торгували, купували, садили, будували, а в день, коли Лот вийшов з Содому, линув вогонь із сіркою з неба і всіх знищив. Так буде і в той день, коли Син Людський з’явиться» (Лк. 17:26...30).

Своїми словами Господь попереджує, що побутові і економічні дії як і в далекому минулому, так і перед Його славним Другим приходом на землю, а відповідно і в часи перед правлінням антихриста, не будуть різнитись між собою. Ця умовна стабільність створює ілюзію безпечності і незмінності світу, на фоні яких багато ознак часу зістаються непоміченими. Та християни повинні розуміти: проявлення волі через право вибору завжди є основним і першочерговим питанням. Через те кожна людина, користуючись наданим Богом правом вибору, вимушена прийняти одне із рішень:

• вважати ідентифікаційні коди та біометричні дані як наступний, технічний крок прогресу цивілізації і відповідно сприйняти їх та користуватися благами глобалізації;
• відмовитися від ідентифікаційного коду та біометричних даних, тобто включитись в боротьбу проти глобалізації.

Свідоме прийняття будь-котрого з цих двох рішень однаково не віддаляє і не приближає людину до свого Творця, так як тут в силі слова Господа:

«Ніщо з того, що входить у людину ззовні, не може осквернити її, але що виходить з неї, те оскверняє людину» (Мр.7:15).

Адже для людини персональний ідентифікаційний код є тільки засобом отримання, тобто споживання, статусу рівноправного члена спільноти і звісно: «не може осквернити її». Це стосується також і християн, яким добре відомі умови віддалення людини від Бога. Такими умовами є добровільне порушення (те оскверняє людину) десяти Заповідей даних Богом людям, які окреслюють стосунки людини з Богом та відношення людини відносно іншої людини.

Ознакою повного відходу людини від Бога є визнання іншого бога, тобто безповоротне знехтування перших двох із десяти заповідей, а власне:

1. Я Господь, Бог твій, нехай не буде в тебе інших Богів, крім Мене.
2. Не роби собі ідола і нічого подібного до того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею не поклоняйся і не служи їм.

Повне порушення цих заповідей (відречення від Бога) в часи антихриста буде утверджуватися окремою печаткою, яка і буде робити своїх власників привілейованою верствою суспільства, та одночасно свідчити про офіційне визнання антихриста в якості бога.

Потрібно усвідомлювати, що до приходу антихриста ідентифікаційним кодом не будуть фіксувати ставлення людини до Бога: по-перше, в цьому не має потреби, а по-друге, персональний ідентифікаційний код має призначення простого статистичного обліку членів спільноти.

Але, якщо для людей, які не являються християнами, відказ від ідентифікаційного коду приносить тільки моральний та фізичний дискомфорт, то християни-відказники є сучасними християнами-аскетами, себто людьми, які свідомо перейшли в ізгої суспільства за ради збереження вірності Богу. Вони добровільно обмежили себе в можливості користуватися благами цивілізованого світу та кар’єрним ростом. Своїм життям вони проповідують слова Пророків та Євангелія про неминучий кінець матеріального світу, воскресіння мертвих і грядущого Божого Суду.

На завершення потрібно сказати: бажаючому спастися, при будь якому вільному волевиявленню в прийнятті рішення відносно викликів глобалізації, необхідно укріпляти себе молитвами, постами, відсіченням своїх пристрастей, не виходячи з лона Православної Церкви, будучи в непохитній надії на Божу милість. Господь вкаже кожному з нас, як і в який час поступати відносно викликів глобалізації.

Спаси нас, Господи!

[1]  [2]