Що відбулося на Йордані?
Водохреще... Одне з найбільш шанованих свят у Православ'ї, що вирізняється особливою динамікою і яке вкупі з іншими зимовими святами перетворює холодну пору року на гарячу календарну добу.
Свято це, як відомо, пов'язане з хрещенням Господа нашого Іісуса Христа на річці Йордан. Цього дня у храмах відбуваються урочисті богослужіння, відправляється чин Великого водосвяття, священики виголошують проповіді, в яких здебільшого йдеться про славну подію Богоявлення. Однак саме Богоявлення стало наслідком Господнього Хрещення, сенс якого часто-густо залишається овіяним туманом таємничості. Спробуймо трохи розвіяти цей туман...
Коли Іісусові сповнилося 30 років, прийшла пора Його проповіді Євангелія, Нового Завіту — настав Його месіанський час
Для того, щоб підготувати людей до приходу Христа, Предтеча Іоанн використав відомий для іудеїв обряд хрещення, що являв собою омовіння у водах ріки того, хто підходив до хрестителя зі сповіддю гріхів своїх. Після цього сповідальник занурювався у води символічного очищення (що стало прообразом теперішньої Сповіді — Таїнства Покаяння). Перед цим Іоанн проголошував: Покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне!... учиніть гідний плід покаяння! (Мф. 3:2,8). Сенс проповіді Предтечі Господнього полягав у тому, що без покаяння увійти в Царство Боже неможливо, не можна з неочищеними душами прийняти Месію.
І ось раптом до Хрестителя поміж інших людей підходить Іісус. Чому Він тут? Навіщо Безгрішному знадобився покаянний обряд? Іоанн дивується, перешкоджаючи: Я повинен хреститись від Тебе, і чи Тобі йти до мене? А Ісус відповів і сказав йому: Допусти це тепер, бо так годиться нам виповнити усю правду. Тоді допустив він Його (Мф. 3:14,15).
Отже, Іісус свідчить про те, що Йому належить щось виповнити, точніше, доповнити, довершити (що більш відповідає церковнослов'янському исполнити та грецькому ). Іоанн у цих словах почув щось таке, що змусило його допустити Господа до хрещальної купелі Йордану. Пролунав голос Отця з неба, і Дух зійшов на Господа Сина у вигляді голуба...
Води Йордану, якими омивалися ті, хто приходив з покаянням,
символізували води гріха, мертві води. І в ці ж води
входить Господь. Навіщо?
Щоб прийняти на себе всю цю мертвість, гріховність — усе те, що спричинює людству вічну смерть. Пророк Ісайя віщав був із глибини віків: Він немочі наші узяв і наші болі поніс (Іс. 53:4) — саме тому в усе те смертоносне, що люди спустили, так би мовити, із чорних труб своїх душ, Господь і хрестився, тобто, занурився усім Своїм єством; а мертві води ріки враз перетворилися на живі: їм вмить повернулася первинна чистота раю Божого.
Господь таким чином узяв на себе загальнолюдське ярмо гріха. І якщо люди до певного часу цього не розуміли, то біси, що живляться гріхом, його смертоносною енергією, відреагували на це миттєво. Це добре простежується в Євангелії від Марка: І зараз (у російському варіанті: немедленно) повів Його Дух у пустиню (Мк. 1:12). Ось так Христос став у ролі «козла відпущення», на якого у старозавітну пору символічно накладалися гріхи і якого згодом із цими гріхами заганяли у пустелю геть.
Євангеліст Матфей уточнює мету Його перебування у пустелі: щоб диявол Його спокушав (Мф. 4:1).
Виникає запитання: чому диявол раніше Іісуса не чіпав?
У чому причина такого тривалого 30-річного диявольського «смирення» і раптової негайності в дії? Відповідь проста: диявол раніше Ісуса не міг бачити.
Людина не бачить інфрачервоного та ультрафіолетового кольору, оскільки ці хвильові спектри не мають нічого спільного з полем нашого зору. Так і в цьому випадку: природа зору злих духів не має нічого спільного з природою Христа, і тому не спроможні біси побачити те, що не відповідає їхній природі бачення — Христос для диявола до моменту Хрещення був по суті людиною-невидимкою. Темрява неспроможна зріти світла.
Що ж сталося після Хрещення Господа і чому диявол так накинувся зі спокусами на Нього саме тоді? Тому що нарешті побачив своє: гріхи, що з'явилися на Іісусові. Щоправда, дух злоби не збагнув того, що гріхи були не в Ньому Самому (як у всіх людях), а на Ньому — Христос продовжував залишатися вільним від гріха, відчужений від нього. Насіння гріха (або сімя тлі, як називається воно у вечірній молитві Іоанна Дамаскина: «сімя тлі во мні єсть») не змогло увійти у безпристрасну душу Спасителя.
А от познущатися над Ним біси спромоглися сповна: Той, Хто цілком Себе віддав на служіння людству, Той, Хто визволяв багатьох від страшенних бід та зцілював від невиліковних хвороб, став предметом насмішок і наруги. І кульмінація дій сил пітьми — жахливі страждання Боголюдини і смерть на хресті. Але смертоносне насіння гріха на Іісусові так і не проросло: Господь не дав йому росту, позбавивши можливості розвинутися. Смертоносне виявилося мертвим — Христос воскрес, смертію смерть поправ: жало смерті знешкодилося, гріх убито, життя торжествує. Пасха!
Таким чином Хрещення Господа стало початком Його невидимих тортур пітьми «нас ради людей і нашого ради спасіння», які не завершилися спокусами в пустелі: те, що не вдалося зробити дияволу безпосередньо самому, він продовжував чинити через невірних Богові людей.
А що сталося з водами Йорданськими? Вони вже, як говорилося, набули первісної чистоти. Відтепер — це цілющі води життя
19 січня — свято цієї події. Для православної свідомості свято є не лише спомин — це прилучення до реальності того, що продовжується відбуватися тут і зараз. «Днесь вод освящається єстество» — співає у той день Церква. Днесь, тобто саме сьогодні, у цей день. Ось чому люди так линуть до храмів, щоб прилучитися цієї святині. Вони, звичайно, у більшості своїй не знаходять цьому богословського пояснення, втім серцем відчувають, що відбувається щось особливе, і вода ця стає також особливою, незвичайною. Досвід показує, що якщо вода благоговійно зберігається у належних умовах, вона ніколи не псується — навіть під час спеки не втрачає властивостей свіжості і чистоти.
Нехай же й душа християнська іскриться, як ця йорданська водиця!
Опубликовано: 02/01/2013