Піст — до нормального життя міст

Піст хоч зовнішньо і схожий на дієту, однак зовсім іншу має суть. І перш за все тому, що піст це не частина спортивно-оздоровчого комплексу, а одна із граней життя Церкви. Як ознакою, наприклад, школяра являється шкільна форма, яку він іноді носить, а іноді ні, так і ознакою християнина являється піст. Іноді християни постяться, а іноді веселяться, але радуються життю завжди. Піст дарує смак хорошій їжі чи музиці, тому що не дає нам до неї звикнути і просто ковтати. Адже ми радуємось лишень тому, що чекаєм.

Церковна культура посту називаеться аскетикою. З грецького «аскео», перекладається як «тренування». Спортсмени, як відомо, ведуть такий образ життя, щоб завжди бути в формі. В них є своя ціль — досягнути максимальних результатів на змаганнях. В християн своя — досягнути такого блаженства в цьому віці, яке буде супроводжувати людину в вічності.

Піст не для того існує, щоб принизити природу людини, чи чогось природного позбавити.Людина починаэться зверху, тобто її коріння, що потебують постійного живленяя благодаттю занурюються далеко вглиб її духа. А потім слідує душа, з її інттересами естетичними і етичними смаками, і все це виражає вона назовні своїм тілом. Лишень тоді, коли задоволений дух людини, радується душа і бадьорим перебуває тіло. «Таку всезадоволеність природи людини я називаю Царством Небесним», — писав св. Феофан Затворник. Тому піст це по суті така культура життя, що дає можливість душою радіти і тілом не хворіти.

Піст — це природна потреба людини, відпочити, на деякий час віддалитися від того, що дорого для серця, щоб воно не стало ідолом. «Золоте правило посту, — писав блаж. Ієронім, — це підтримувати свої сили». І розкривати в собі ті благодатні задатки нашої особистості, які залишаються нерозвинутими за межами церковної огорожі. Сите життя виснажує людину більше ніж утримування. «Песимізм виникає від пересичення, а не від голоду», — писав Честертон.

Піст можливий тільки в межах Церкви а інакше він просто нашкодить як серцю так і тілесним ресурсам. Так само як фізичні вправи за межами спортивної культури можуть зробити нас інвалідами. В модному стремлінні похудати людина втрачає здоровий глузд, тому що бачить лишень предмет своєї пристрасті і не помічає красу навколишнього світу. Коли людина зосереджена на Бозі, вона відкриває для себе і широту і глибину і висоту у всьому, що її оточує. І навпаки, коли вона зациклена на здоровії по системі голодування, наприклад Поля Брега, вона втрачає свою внутрішню красу. Вона виснажує свої внутрішні ресурси, що Богом данні для любові і милосердя. Адже голодна людина, як пес може тільки відгавкуватись, коли до неї звертаються по-людськи.

Піст це вузький шлях, але не тісний. Це так розбещеній людині видається все надто складним. Людська природа схожа на автомобіль з зіпсованим рульовим управлінням. Таким авто керує не водій а дорога. Стаючи на вузький шлях посту, людина пізнає свою неміч і просить у Бога керувати своєю душею, щоб вона могла керувати своїм тілом. Саме тому цей шлях здається вузьким,що його потрібно проїхати по своїй полосі з обмеженою швидкістю, щоб далі заїхати. Але ж так кортить дати по газам і на всю дорогу. Дай Боже розуму в цей момент помолитись Піст по суті і являється тренуванням такої молитви.

Всі люди різні і дорога в кожного своя, а тому піст ми по-різному проводимо і потребуємо кожен по-своєму. Для мене крім всього іншого вся гострота посту, що завдає душевних страждань, заключається в відмові від вафель «Артек» і гри на гітарі. Я утримуюсь від цього не тому, що це щось погане, а тому, що є дещо краще. Як в притчі про євангельське вино: «І ніхто, старе пивши, молодого не схоче, бо каже: Старе ліпше!» (Лк. 5:39).

В цій премудрій притчі Господь розкриває ще одну дуже важливу рису , що характеризує людське життя і до чого привчає піст — все може бути тоді постійним, коли досягається поступово. «І ніхто не вливає вина молодого в старі бурдюки, а то попрориває вино молоде бурдюки, і вино розіллється, і бурдюки пропадуть» (Лк. 5:37). Прп. Іоанн Лествічнік цей розумний путь по-середині охарактеризував на прикладі осла. Якщо ми своє тіло перекормим, то воно обліниться і скине нас, як осел, а якщо не докормлю, то впаде. І з ким тоді будемо досягати Царства Небесного?

Я в юності зірвав собі м'язи в тренажерному залі, тому що тренувався по системі Арнольда Шварцнегера, будучи по суті «чайником». В мене перед очами стояли плакати славетних культуристів, а в християн ікони преподобних, коли вони постяться. Преподобні, що вкушали одну просфору в день, не є для нас правилом, а виключенням. До їх любові і тепла порібно приглядатись і прагнути, а не до аскетичних трюків, але прицьому зажди знати свою міру і можливості. Нажаль ці нормальні якості людини стали рідкими в розбещеному світі.

Не від всього того, що ми так довго любили ми можемо швидко відвикнути. А потребу відмовитись від чогось ми можемо відчути тоді, коли скуштуєм інший смак життя. Чим менша ми закохані в себе, тим білше любимо інших. І логіка посту дуже проста, вона веде людину через відмову від себе до любові. «Висота духовної досконалості, можливої для людини на землі, — писав прп. Максим Сповідник, — це любов і милосердя».