Димитрівська батьківська субота

«Не слід сумніватися, що молитви Святої Церкви, спасительна жертва і милостині, що звершуються за душі померлих, допомагають їм, щоб Господь був до них милостивий» (Блаженний Августин)

У святому письмі Господь говорить: «Я Бог Авраама, і Бог Ісаака, і Бог Якова? Бог не є Бог мертвих, але живих» (Мф. 22, 32). Цим засвідчується, що для Бога усі — і живі, і померлі — реально існують і Він про всіх пам’ятає. Навіть найменша добра справа, зроблена людиною за життя, є цінною в очах Божих.

Подібно до Господа, пам’ятаємо і ми про наших рідних, близьких, знайомих, котрі залишили цей світ. Ми молимося за них і кожного разу під час цієї молитви співаємо «Вічна пам’ять». Це означає, що ми маємо щире бажання, аби пам’ять про добрі справи померлих, про їх богоугодне життя, завжди була в наших серцях. Щоб те добро, яке вони не встигли зробити, продовжили робити ми — живі.

Ось і сьогодні Православна Церква святкує Димитрівську батьківську суботу, в яку підносить до Творця сугубі молитви за померлих.

Димитріївська субота, що була первинно днем поминання православних воїнів, встановлена великим князем Димитрієм Іоанновичем Донським. Отримавши знамениту перемогу на Куликовому полі над Мамаєм, 8 вересня 1380 року, Димитрій Іоаннович, після повернення з поля битви, відвідав Троїце-Сергієву обитель. Преподобний Сергій Радонезький, ігумен обителі, раніше поблагословив його на битву з татарами і дав йому з числа братії своєї двох ченців — Олександра Пересвєта і Андрія Осляблю. Обидва ченці пали в битві і були похоронені біля стін храму Різдва Пресвятої Богородиці в Старому Симоновому монастирі.

Зробивши в Троїцькій обителі поминання православних воїнів, полеглих в Куликівській битві, великий князь запропонував Церкві звершувати це поминання щорічно у суботу перед 26 жовтня (за церковним календарем — пам’ять святого Димитрія Солунського) — день тезоіменитства самого Димитрія Донського.

Великою була радість перемоги, але в багато тисяч православних сімей прийшла гіркота втрат, і цей батьківський день став на Русі фактично днем поминання.

Згодом православні християни стали цього дня творити пам’ять не лише православних воїнів, котрі за Віру і Вітчизну життя своє на полі битви поклали, але — разом з ними — і всіх взагалі своїх покійних.

Цього дня, як і в інші батьківські дні (на м’ясопусну і Троїцьку суботи, в суботи 2-го, 3-го і 4-го тижнів Великого посту), православні християни моляться Господу про помилування душ померлих, переважно батьків. Втім Димитріївська субота несе в собі ще одне, особливе значення: встановлена після Куликівської битви, вона нагадує нам про всіх тих, хто загинув, постраждав за Православіє.