Введення у храм Пресвятої Богородиці

Кожне Богородичне свято — це велика радість, радість перш за все від того, що світ має цю святійшу Особу; радість від того, що через Божу Матір наша рідна земля, така близька і грішна, відгукнулася на поклик небес, і небо зійшло на землю; радість від того, що вустами Божої Матері людство відповіло Богу послухом, вірою і відданістю, і Господь став Людиною. Кожне свято Божої Матері — це радість про Господа, радість і в тому, що у нас є Скоропослушниця і Подателька радості.

У спасительні дні Різдвяного посту, або як його ще називають в народі Пилипівки, які передують святу Різдва Господа нашого Ісуса Христа, хочеться щиріше, ніж раніше, молитися тій Преблагословенній, Котра є Джерелом нашої радості і спасіння, котра послужила великій тайні Боговтілення.

У старозавітних іудеїв зі стародавніх часів існував звичай посвячувати своїх первістків Богові, і деякі із тих, що посвячувалися, залишалися на виховання при Єрусалимському храмі до повноліття. Так було і з Пресвятою Богородицею.

Коли Діві Марії виповнилося три роки, Її благочестиві батьки приготувалися виконати свою обітницю, яку вони дали Господу, коли просили Його про дарування їм дитини. Іоаким і Анна покликали рідних, запросили одноліток своєї Дочки, одягли Її в найкращий одяг і, в супроводі народу, із співом духовних піснеспівів повели Її до Єрусалимського храму для посвяти Богу. Її подружки-однолітки, як і Сама Марія, ішли із запаленими свічками в руках. Коли процесія наблизилася до храму, назустріч їм із храму на чолі з первосвящеником вийшли священнослужителі.

Отроковицю Марію приводять до храму. Її ставлять на першу сходинку — і раптом Вона, як доросла, без остраху Сама піднімається цими високими сходами. А там, нагорі, біля входу Її зустрічає і благословляє первосвященик Захарія. Так робилося з усіма, кого посвячували Богу. Керований Духом Божим, Захарія вводить Діву до храму. Мало того, він заводить Її у Святая Святих, куди не насмілювався входити ніхто, окрім нього, первосвященика, та й то — лише раз на рік.

З цього дня Пресвята Діва залишається жити при Божому храмі. Вона молиться Богу, читає Святе Письмо, працює. В Її Приснодівственному житті храм Божий був невід’ємною частиною великого приготування до Богоматеринства. Тут Богоотроковиця перебувала в спілкуванні з ангелами.

У храмі ткалася та Божественна тканина, котрою належало огорнутися Господу, Котрий приймав людське тіло. Пречиста повинна була відокремитися від скверни гріховного світу і наблизитися до ангельського світу для спілкування з ним. І тільки святий храм гідний був стати Її оселею. Введення Її в храм, як віддалення від світу заради спілкування з ангелами і упокоєння в Бозі, символізує чернече посвячення, прийняття Першоінокинею ангельського образу, котрий Їй, як Богоматері, в майбутньому потрібно було, однак, перевищити, бо явилася Вона і «чеснішою Херувимів і Славнішою без порівняння Серафимів». Вона освятила Собою образ іночеського предстояння перед Богом, яке в глибині серця однаково подібне й доступне кожному християнину.

Старозавітний храм був єдиним богоносним місцем на землі, як «скінія присутності Божої», як дім Божий. Тут людині дано було мати зустріч із Богом. Слава Божа наповнювала скінію і храм Соломонів. Святая Святих містила ковчег Завіту, огорнений крилами Херувимів, де чути було голос Божий. Однак старозавітний храм являв собою прообраз грядущого Богоявлення в світі. Істинним місцем Боговселення, храмом Божим, повинна була стати сама людина. І цим храмом, що вмістив Невмістимого, стала Діва Марія. Все життя Старозавітної Церкви визначалося приготуванням Пресвятої Діви. Сама Вона є храмом у храмі, його істинна Святая Святих, одухотворений Божий кивот. Поява її в храмі знаменувала собою межу обох Завітів, Старого й Нового, Вона завершила перший і відкрила другий. В особі Діви Марії відшукується таке місце на землі, куди може прихилитися небо.

Світ обрав зі свого середовища нескверну і непорочну Голубку, віддав Її через благочестивих і праведних Іоакима і Анну в руки Божі і чекав пришестя Спасителя. Ось чому в цей день Свята Церква, оспівуючи Божу Матір, говорить: «У храмі Божому ясно Діва являеться і Христа всім предвозвіщає». Ось чому, згідно з церковним уставом, цього дня звучать у храмі різдвяні піснеспіви, які прославляють пришестя у світ Христа Спасителя.

Із почуттям глибокого благо­говіння слідкуємо ми за Отроковицею, яка поспішає у супроводі своїх старих батьків у Божий храм. Полюбила Пречиста Діва храм так, що не відходила від нього, доки була така можливість. Тут вона молилася і трудилася. Звідси вийшла Та, Яка стала Матір’ю Божою, Заступницею усього людства.

Кожна деталь свята Введення зворушлива і глибоко повчальна: виконання обітниці батьками, любов Отроковиці до храму, життя і виховання Її при храмі, Її відданість Богові. На що тільки не звернеш увагу — все на користь духовну.

Божа Матір входить у храм Божий. Її поставили на першу сходинку, а далі Вона піднімається Сама і входить до Святого Святих. Так і наше духовне життя. У Таїнстві Хрещення і Миропомазання ми ступаємо ніби на першу сходинку духовного підйому, а далі повинні йти самі, хто швидше, хто повільніше, але всі — у напрямку Святого Святих, до Господа. Як радісно наближатися до Нього! І в цьому духовному крокуванні ми не самотні — попереду нас, підтримуючи і схвалюючи, іде Пресвята Діва.

Як хотілося б, щоб цієї любові до храму, хоч трохи, набули ми всі. Як хотілося б, щоб окрім мирської суєти, тривог, роздратувань, у наші душі увійшли б враження від храму Божого. Адже храм — це відображення неба на землі, у якому людина, як в дзеркалі, може знайти себе і зрозуміти своє призначення. Свята Отроковиця входить нині у храм і всіх кличе з Собою. Послухаємося Її поклику і підемо вслід за Нею. Амінь.