Веб-конференція архімандрита Іони (Черепанова)

голови Відділу по роботі з молоддю Київської єпархії, намісника Свято-Троїцького Іонинського чоловічого монастиря

[1]  [2]  [3] 

Учасник Веб-конференції — намісник Київського Свято-Троїцького Іонинського чоловічого монастиря архімандрит Іона (Черепанов). Ця обитель відома своєю просвітницькою та місіонерською роботою серед молоді. Протягом багатьох років насельники монастиря проводять «молодіжки», які збирають під сводами Свято-Троїцького собору сотні юнаків і дівчат. Широку соціальну діяльність здійснює сьогодні молодіжне православне братство преподобного Іони Київського.

Головна тема Веб-конференції: «Церква і молодь: 15 лютого — День православної молоді».

Пропонуємо вашій увазі відповіді архімандрита Іони на запитання читачів офіційного сайту Української Православної Церкви:

Тарас, 22 роки, Херсонщина: Я віруючий православний християнин, ходжу до церкви. Хочу запитати: як поводити себе, коли мої друзі питають, чому наша Церква підкоряється Москві? Я трохи знайомився з цим питанням і дійшов висновку, що це не вірно, а батюшка каже, що ми канонічна, тобто істинна Церква, а всі інші не істинні. Вважаю це неправильним і друзів своїх не можу переконати, і тому у нас не виходить розмова взагалі про їхній прихід до храму, бо вважають його антидержавним. Що мені робити?

Архімандрит Іона (Черепанов): Шановний Тарасе, помилка Ваших друзів полягає в тому, що для них первинною цінністю є держава. Вони вважають Церкву «антидержавною», отже, не може бути і мови про приналежність до такої Церкви. До речі, «антидержавність» Церкви — міф, проте не це є головним. Церква завжди говорить, що найпершою цінністю для людини, центром її буття є Сам Господь — наш Творець и небесний Отець. Перші століття язичники також вважали Церкву антидержавною, гнали і мучили християн. І Церква в ті часи насправді протиставляла себе офіційному обов’язковому культу, який мали справляти всі лояльні до імперії громадяни. Але це не відлякувало від Церкви тих, хто істинно вірив у Христа і добре знав, що наша справжня вітчизна — на небі, в люблячих обіймах нашого небесного Отця. Так само і сьогодні.

Ті люди, для яких Бог має слугувати цементом міцної держави або гарантом життєвого комфорту, тобто всі ті, які не хочуть любити Бога, а хочуть використовувати Його для якихось інших, значно важливіших для себе цілей, — такі люди завжди будуть тупцювати десь на підходах до Церкви і ніколи не зможуть по-справжньому увійті в неї, доки не полюблять Бога. Саме так і можете відповісти Вашим друзям, якщо вони знову вимагатимуть від Вас відповіді. Самому ж не варто заводити такі розмови. І не очікуйте, що Ваші друзі не зможуть встояти перед правдивими аргументами і як по команді навернуться до Христа. Лише сам Бог може торкнутися серця людини і відкритися їй.

Екатерина: «Невенчанные родители — клетка для детей», — я несколько раз слышала эту фразу от православных. Справедливо ли это утверждение и почему? Т. е., если мои родители невенчаны и венчаться не собираются, я должна чувствовать себя, как в клетке всю жизнь? И почему венчание — это так принципиально, если при этом в жизни невоцерковленных родителей может ничего не поменяться, зачем это внешнее действие-обряд?

Архимандрит Иона: Уважаемая Екатерина, действительно, не нужно относиться к церковным Таинствам как к магическим действиям: «повенчайтесь, и будет вам гарантия счастья и благополучия». Это не так. Если приступать к Таинствам без искреннего стремления ко Христу, без желания творить Его святую волю, но, напротив, с желанием выторговать у неба комфорт и благополучие в земной жизни, то можно поучаствовать в Таинстве «в суд и в осуждение» себе.

Конечно, дети верующих родителей в церковной жизни, возможно, находятся в несколько более выгодной ситуации: они с молоком матери, с первых дней жизни без особого труда впитывают церковный опыт и как готовое принимают многое из того, к чему людям из невоцерковленных семей приходится идти самим, долго и трудно.

Но ведь Вам Господь уже открылся? И, кроме того, Господь все видит, и за большие усилия будет и награда больше. Никому не надо чувствовать себя в клетке. Ведь в эту ситуацию Вас промыслительно поместил Сам Господь, чтобы Вы познали Его и в любых условиях были настоящей христианкой. И, кто знает, может быть, Ваши родители, видя какое изменение к лучшему в Вас производит вера во Христа, и сами обратятся к Нему.

Марія, 17 років, Чернівці: Слава Богу. Спаси Господи Вас і вашу команду журналу Отрок. Я чекаю кожного номера як свята. Скажіть, які у Вас плани щодо журналу, можливо якісь нові рубрики? (Користуючись нагодою хотіла б запропонувати Вам започаткувати рубрику поезії, православної і не православної).

Архімандрит Іона: Шановна Маріє, дякую за теплі слова на адресу колективу журналу! Як Ви, певно, помітили, в журналі є постійні тематичні розділи, але немає фіксованої рубрикації. У залежності від основної теми номера, деяких рубрик може не бути, інші, нові, можуть з’являтися.

Через те, що журнал від початку був задуманий як суто прозаїчний, то і поетичного розділу поки що не планується.

Наталка, 18 років, Тернопільська область: Благословіть, отче. Скажіть, будь ласка, чому журнал «Отрок» неможливо купити в Почаївській Лаврі, біля якої я живу? У Лаврі мені відповіли, що це неправильний журнал і шкідливий для моєї душі, а я читала кілька номерів у друзів — мені він сподобався. Чи він дійсно неблагословенний і шкідливий, як пояснив мені батюшка в Лаврі?

Архімандрит Іона: Шановна Наталко, вочевидь, у того священника, з яким Ви спілкувалися в Лаврі, є власний погляд на те, як повинна проводитися робота з церковною та малоцерковною молоддю.

Щодо «неблагословенності та шкідливості» журналу — хочу нагадати, що він видається з благословення Предстоятеля Української Православної Церкви, який особисто ознайомлюється з матеріалами кожного номеру.

Крім того, «Отрок» протягом кількох років визнається кращим молодіжним виданням як УПЦ, так і РПЦ. Інформацію про це можно прочитати на першому розвороті журналу.

Сергей, 21 год: Отец Иона, как Вы относитесь к тому, что многие фотографии на сайте «вконтакте.ру», связанные с Вами лично и с молодежью Ионинского монастыря, дают много поводов для «кривотолков» и осуждения Вас в неподобающем поведении для монаха?

Архимандрит Иона: Уважаемый Сергей, сложно сказать, какие фотографии могли соблазнить Вас, но, для справки, могу сказать, что Церковь, помимо возглавления монастыря, возложила на меня послушание председателя Отдела по делам молодежи Киевской епархии. Работа с молодыми людьми имеет свою специфику, не всегда уместно в общении с ними проявлять свойственную монашеству акривию, иногда нужно и улыбаться.

Лидия, 31 год: Скажите, пожалуйста, удавалось ли Вам в рамках своего широкого общения с молодежью при монастыре и на «молодежках» уберегать от распада молодые браки?

Архимандрит Иона: Уважаемая Лидия, что касается «молодежки», скорее, уместней говорить о том, что она способствует вступлению в брак. Браки, сложившиеся благодаря «молодежке», еще молоды (до пяти лет), потому и о спасении их от распада говорить не приходится. В рамках же пастырской работы, конечно, были случаи, когда удавалось сохранить браки, находящиеся на грани распада. Но нужно помнить, что вмешательство священника в примирении супругов — не панацея; для спасения брака необходимо, прежде всего, желание обоих супругов.

Можно ли, причастившись, в тот же день идти в операционную и проливать кровь?

Архимандрит Иона: В Писании есть запрет на употребление крови в пищу, но о переливании крови по понятным историческим причинам Библия умолчала.

В настоящее время донорство — один из посильных способов оказать милосердие ближнему, и, как мне кажется, Причастие не может служить препятствием «добро творити» (Лк. 6: 9).

Виталий, 27 лет, Николаев: Отец Иона, как возникла идея создать на базе Ионинского монастыря «молодежку»? Какие трудности были на стадии ее создания?

Архимандрит Иона: Уважаемый Виталий, началось все с инициативы нескольких молодых прихожан монастыря, желавших глубже узнать Православие. В тоже время у братии были мысли как-то изменить формат существовавшей воскресной школы, ориентировав его на молодежь околостуденческого возраста. И вот мы нашли друг друга.

Сначала на собрания приходило от пяти до десяти человек, участники готовили доклады по истории Церкви, литургике, догматике, активно обсуждали их, задавали вопросы священнику и докладчикам. Когда аудитория расширилась до тридцати-сорока человек, стало практически невозможно придерживаться сложившегося формата, и игумену Иоасафу, бессменному руководителю «молодежки», пришлось брать инициативу на себя, и мероприятие приобрело ныне существующую форму. Подробней о «молодежке» можно прочитать на сайте монастыря.

Трудности? Так как у мероприятия изначально не было четко очерченной цели, «молодежка» развивалась естественным путем, не будучи зажатой в рамки формализма. Единственной сложностью было «раскачать» молодых людей на активное социальное служение, которое набрало обороты только около полутора лет назад.

Лидия, 20 лет, Киев: Ваши молодежные мероприятия собирают в монастыре огромное количество молодых людей. Не является ли это соблазном для насельников Вашей обители?

Архимандрит Иона: Уважаемая Лидия, человек, стремящийся к монашеству, обычно выбирает монастырь себе по сердцу, ведь в нем после пострига он должен пребывать, согласно обету, до самой смерти. Если выбран не лесной скит, а столичный монастырь, то нужно быть готовым к неизбежности общения с большим количеством богомольцев, среди которых, естественно, есть и молодые люди. Наш монастырь отличается от других городских обителей разве что несколько большим процентом прихожан молодого возраста. Можно добавить, что непосредственно работой с молодежью занимается относительно небольшая часть братии.

Николай Петрович, 41 год, Москва: Известно, что Ваш монастырь находится на территории, принадлежащей Академии Наук Украины. Как сегодня складываются отношения между монастырем и НАН?

Архимандрит Иона: Уважаемый Николай Петрович, в настоящее время, благодаря взвешенной политике, проводимой и. о. директора ботанического сада Н. В. Заименко, напряженности во взаимоотношениях ботсада и монастыря практически не существует, хотя остается проблема с возвращения корпусов, которые до революции принадлежали монастырю.

[1]  [2]  [3]