Питання та відповіді веб-конференції Високопреосвященнішого архієпископа Полтавського і Миргородського Филипа

Сергей Витальевич, 27 лет, Кривой Рог: Владыка, скажите, пожалуйста, как у Вас возникла идея создать в маленьком провинциальном городке духовное училище, которое со временем переросло в семинарию? С чего Вы начинали, кто были Вашими первыми помощниками, с какими проблемами пришлось столкнуться на этом пути?

Архиепископ Филипп: Идея создания духовной школы возникла как естественный ответ на потребности жизни Кременчугского благочиния, которое я тогда возглавлял. Очень нужны были не просто добрые и усердные, но образованные пастыри. Так, с отцами Александром Галакой (сегодня учится в Свято-Сергиевском институте в Париже) и Георгием Луценко (сейчас служит на Черниговщине) мы начали проводить занятия пастырских курсов. А потом возникло двух-, после и трехлетнее епархиальное училище, в котором открылось еще и регентское отделение. Потом училище было преобразовано в Миссионерское, в котором со временем открылось еще и иконописное отделение. Год назад Училище преобразовано в Семинарию.

Я не согласен с тем, что Комсомольск — маленький и провинциальный городок. Маленький — более пятидесяти тысяч населения! А провинция определяется степенью «болотистости местности». Так вот, Комсомольск никогда не был «болотом», тем более не был он «тихим омутом»... Это — молодой город, живой, развивающийся. Удивительно ли, что именно в таком городе родилась и развивается Миссионерская духовная семинария?

Сергій, 31 рік: Розкажіть, будь ласка, про Ваше бачення розвитку богословської освіти в Україні, зокрема Полтавської місіонерської духовної семінарії. Наскільки я знаю, до духовних навчальних закладів вступають все менш підготовлені учні. Зокрема це пояснюється погіршенням шкільної освіти, але й тим, що перспектив у випускників все менше. Адже парафії не можна збільшувати без кінця. А якщо і збільшувати, то священики повинні займатися більш широкою діяльністю, ніж просто звершення богослужінь і треб. З іншо боку, саме останнє, зазвичай — основа фінансової бази священнослужителя. Який Ви бачите вихід з цього? Божої Вам допомоги та натхнення.

Архієпископ Филип: Сергію, проблема розвитку богословської освіти в Україні та її перспектив є і болючою, і вкрай актуальною.

Справді, освітній рівень абітурієнтів часом є невисоким. Справді, перспективи у випускників, скажімо так, неоднозначні. І фінансові проблеми — все правильно, все є.

І тому ми, як і вся система богословської освіти, переходимо від кількості до якості. Якщо навіть кілька років тому нам не вистачало просто освічених священиків, то нині їх у деяких місцях надлишок. Тому нам слід думати про ґрунтовну освіту, заклади якої б з часом і ліцензувалися, і акредитувалися.

Та перспективи запровадження викладання морально-етичних дисциплін у середній та вищій світській освіті вимагають від нас роботи з підготовки (точніше, підготовки до навчання) осіб, які могли б викладати такі дисципліни з точки зору Православно-християнської. Тому у Полтавській Місіонерській духовній семінарії багато планів і задумів.

Богдан, 27 років, Київська єпархія: Останнім часом на православних сайтах як українських, так і російських з'являється багато публікацій з приводу анафеми на гетьмана Мазепу. Чимало пишуть про злочини Мазепи проти Церкви. Я жодним чином не хочу виправдовувати гетьмана. Наскільки мені відомо, цим займається спеціальна комісія, тож дочекаємося її висновків. Але ж у нас був період в історії, коли здійснювалося цілеспрямоване системне знищення Церкви. І, на мій погляд, більшовицькі лідери та активісти вчинили гріхів не менше, ніж Мазепа. Але про анафему щодо них я чомусь не чув. Скажіть, будь ласка, а чи накладено анафему на Леніна, Сталіна, інших більшовицьких лідерів і просто активістів, які вчиняли гоніння на Церкву за часів радянської влади? Чи, можливо, існує якась комісія, яка готує відповідне рішення?

Архієпископ Филип: У чині Торжества Православ'я переважна кількість анафематизмів, починаючи від «тим, хто заперечує буття Боже», — прямо відносяться до названих недоброї пам'яті осіб. Крім того, згадайте анафему, накладену на гонителів Церкви святителем і сповідником Патріархом Тихоном. Відомі також анафеми, виголошені законними єпископами Православної Церкви відносно гонителів та грабіжників, які здійняли руки на церковні святині. Словом, все це є відповіддю на питання щодо анафеми на більшовицьких лідерів.

Ілля Євгенович , 50 років, Тернопіль: Неодноразово можна почути вислів «християнський світ». До яких меж можна вживати це поняття, враховуючи існування крім Православ'я — Католицизму і Протестантизму з його численними напрямами?

Архієпископ Филип: Запитання складніше, ніж може здатися. І кожен вкладає в нього своє розуміння. Дехто бачить тут виключно факт визнання Христа як Господа і Бога. Інші вважають, що до християнського світу належать традиційні релігії. Але, на превеликий жаль все частіше вислів «християнський світ» вживається у значенні цілком секулярної, розцерковленої спільноти, яка влучно і не дуже вживає Ім'я Христове, але живе цілком антихристиянським життям («маючи вигляд благочестя»...) — святкує релігійні свята, позбавляючи їх християнського змісту, говорить про мораль, знищуючи її християнську ідейність тощо. На превеликий жаль, нині все частіше «християнський світ» означає саме це...

Віктор, 30 років, Сумська єпархія: Владико, як Ви ставитеся до того, щоб при кожній духовній школі була спортивна команда, а також чи бачите Ви можливість виступити з ініціативою проведення всеукраїнських спортивних змагань серед студентів училищ і семінарій?

Архієпископ Филип: Позитивно ставлюся. У нас в Семінарії є футбольна команда — беремо участь у міських змаганнях. Змагаємося у фізичних вправах з вихованцями Кременчуцького ліцею з посиленою військово-спортивною підготовкою. Вихованці займаються фізкультурою, на перервах в тому числі. Ідею проведення всеукраїнських змагань схвалюю. Був би радий, якби знайшовся хтось, хто б узяв на себе організаційну частину — чесно сказати, до цього в мене можуть або просто «руки не дійти», або дійти не так швидко. А ось уже весна наближається, і після Великодня можна було б позмагатися.

Олена, 28 років, Харків: Після розподілу Полтавської єпархії на території Вашої області мешкає та трудиться колишній ректор Одеської духовної семінарії єпископ Євлогій. Чи не вважаєте Ви за доцільне долучити цього досвідченого богослова та педагога до справи розвитку Полтавської духовної семінарії?

І, взагалі, владико, хотілося б почути, як складаються відносини між Вами, чи є якісь заходи, в яких ви берете участь разом?

Архієпископ Филип: Олено, владика Євлогій не просто «живе і трудиться», але служить Богові і керує єпархією, звершує богослужіння, опікується пастирями і паствою.

У нас із владикою стосунки дружні і теплі. Головна наша співпраця — спільне звершення богослужінь і соціальна робота. Освічений, інтелігентний та поміркований владика Євлогій, наскільки мені відомо, також налаштований на активну спільну працю во благо Церкви.

Іван Лисенко, 37 років, Вінниця: Владико, в одному з наших регіональних православних журналів я бачив фото, де ви разом з покійним митрополитом Вінницьким і Могилів-Подільським Макарієм спілкуєтеся на палубі корабля під час паломництва до Святої Землі. Цей кадр унікальний. Якщо можна, поділіться, будь ласка, своїми враженнями, які Ви отримали від спілкування з цим визначним архіпастирем під час перебування на Святій Землі. Можливо, пригадаєте якусь цікаву історію або його пастирську настанову.

Архієпископ Филип: Знаєте, Іване, спілкування з покійним владикою Макарієм важко розділити на окремі епізоди, факти чи історії. Владика в моїй пам'яті — надзвичайно розумна і водночас повністю церковна людина. Він мав теплу молитву та іскрометний розум, був широко ерудованим та смиренно-розважливим. Скажу чесно, виділити щось окреме так само важко, як, наприклад, вирізати з улюбленої фотокартки найкращий фрагмент. Молюся за владику завжди.

Андрей Перняк: В России духовные учебные заведения получили государственную аккредитацию. Как скоро это может произойти в Украине?

Архиепископ Филипп: Андрей, к аккредитации мы готовимся. Но существует ряд препятствий, как объективных, так и субъективных.

Обращаю Ваше внимание в особенности на то, что сама система духовного образования в Украине имеет структурные и организационные отличия от светской. Поэтому сейчас в различных духовных учебных заведениях идет процесс реформы с тем, чтобы выстроить внятную образовательную систему и уточнить, какой образовательный уровень той или иной школы соответствует светскому. По завершении реформы вопрос аккредитации будет решаться быстрее.

Иван, 30 лет, Белгородская епархия: Как Вы относитесь к практике открытия приходов в селах, где проживает человек сто и при этом никто в воскресные дни в храм ходить не хочет (конечно, на Пасху человек десять-двадцать будет), и туда посылают молодого священника с семьей?

Архиепископ Филипп: Лично я отношусь к такой практике отрицательно. В селе, где проживает сто человек, и священник сможет прожить, только занимаясь серьезным хозяйством, да еще и люди не сильно желают ходить в храм и я, и все знаемые архиереи, поступают так: если есть желающие молиться, то туда назначается священник по совместительству — настоятель одного из соседних приходов.

А молодой священник с семьей назначается на тот приход, где он сможет реализовать себя и послужить Церкви.

Только обращаю Ваше внимание, что при хиротонии на священника возлагается крест — а вот ключи от «Мерседеса» и новой квартиры в престижном районе областного центра, извините, не вручается. Поэтому, если сельский приход сначала не будет похож на Успенский собор Киево-Печерской Лавры, — так бывает. Но добрый пастырь трудами и молитвами возделывает ниву человеческого сердца и умножает количество богомольцев. А назначать молодого человека на указанный Вами приход никто и не назначает.

Оксана, Киев: Ваше Высокопреосвященство, имеете ли Вы возможность влиять на издателей сомнительной околоцерковной литературы?

Внешне в наших храмах люди благочестиво выслушивают проповеди на евангельские темы, а за стенами храма бурлит настоящая языческая жизнь прихожан (в основном прихожанок), переполненная мифами, «чудесами», «знамениями», тайными обрядами, сплетнями, подрывающими церковное устройство, и так далее.

И большую роль во всем этом процессе ирает литература, продающаяся в церковных лавках. Большинству наших прихожан (а особенно прихожанок) вообще необходимо проводить катехизацию по-новому, потому что познания о Церкви у них исчерпываются информацией из брошюр о схимонахине Макарии (продается у нас в Киеве, например, в Демеевском храме), «Поучений старца Антония» (продавалась в Киево-Печерской Лавре), книгах «Печать зверя» и так далее.

Архиепископ Филипп: Ответ на Ваш вопрос разделю на несколько частей.

1. Ни я, ни кто иной практически не можем влиять на издателей. Многие из фирм, штампующих «церковный товар» и «духовную литературу», — частные, и, в рамках свободы издательской деятельности, издают что хотят и как хотят. У Церкви нет монополии на издательство духовной литературы, тем более права на цензуру. И если для церковных изданий решением Священного Синода положено обязательное рецензирование, то для структур частных — увы... Никто их не заставит печатать именно православное, и не обманывать при этом ссылками на «благословение Патриарха» или «благословение Митрополита».

2. В каждом храме функции рецензента духовной литературы должен выполнять настоятель, или, по его благословению, другой опытный и грамотный священник. Они и должны вовремя изымать попавшую на распространение сомнительную литературу.

3. В личном порядке хочу заметить, что иногда случаются ужасные ошибки. Потому и я, и представители духовенства могут вспомнить страшные случаи, когда и в подведомственных нам храмах распространялось такое... Вроде все смотрели, читали, а вот — пропустили. И тут выход один: если Вы заметили в свечном ящике или церковном магазине что-то непотребное — сообщите настоятелю или другому представителю законной церковной власти. Думаю, они правильно распорядятся изъять недостоверную, суеверную или другую литературу.

4. Впрочем, следует быть крайне рассудительным, чтобы личные симпатии и антипатии не перенести на литературу и не обвинить, например, в ереси настоятеля храма, который распространяет книги, содержащие мнение Священного Синода или Собора, с которыми критик лично не согласен.

Петренко Сергій Володимирович, 41 рік, Білоцерківська єпархія: Владико, на Вашу думку, чи не доцільно створювати при парафіях пункти консультативної допомоги людям, які вперше переступили поріг Церкви? Вони вперше зайшли до даної установи, із зустріч з православ'ям для них розпочалася б з консультації підготовленої особи чи з боку парафіян!

Людині розповіли б про поведінку в храмі, історію місцевої церкви, порядок богослужіння. До кого можна звернутися з запитаннями! Дефакто, це відбувається зі слів наших бабусь, і добре, якщо зустрілася дійсно та людина, яка змогла б про це розповісти якомога більше, допомогти людині, адже священику ніколи подивитися, що робиться за межами вівтаря. Найголовніше, щоб це робила наша молодь, віком від 14-ти років.

Що Ви думаєте з цього приводу?

Архієпископ Филип: Звичайно, Ви праві в тому, що стосується потреби в катехизації.

Тільки, з огляду на специфіку Церкви, такими «пунктами консультативної допомоги» виступають і священики, і досвідчені парафіяни, і інформаційні стенди, які є в більшості парафій і які докладно розповідають саме про ті речі, які Вас цікавлять. А ще недільні школи, а ще дуже багато іншого.

Але мене дещо турбує сама постановка запитання і, якщо хочете, його тональність. «Байдужа конфесійна впорядкованість» — це як? Все одно, чи це мечеть, чи синагога, чи православний храм, чи розкольницький? Якщо так, то катехізація потрібна раніше, щоб такого індиферентизму не виникало, щоб не було, через байдужість, заходження «будь-куди». Взагалі ж коли щось «байдуже» — це вкрай небезпечно. Пам'ятаєте: «Бійся байдужих»? Це так, ремарка.

По-друге. «Зайшли до даної установи»... Храм — не «установа», не офіс і не контора, не супермаркет і не бізнес-центр. Людині ж, яка прийшла саме до «установи», потрібна не консультація з низки зовнішніх питань, а глибоке навернення до Бога. Інакше так нещасний чи нещасна так і проходять весь свій вік до «установи», а Живого Бога не зустрінуть.

По-третє, «священику ніколи подивитися, що робиться за межами вівтаря» — цей ідеологічний штамп явно застарів. І, в більшості випадків, це — явна і відверта неправда. Священик дуже багато уваги приділяє отому простору «поза вівтарем», бо ж там — народ Божий, хранитель Православ'я і благочестя. Зрештою, і в вівтар священик входить для звершення богослужінь, але спілкується з паствою і живе він поза вівтарем. Тому і говорити про «немає часу» — гірка ознака практично повного незнайомства із устроєм церковного життя.