Омілійські нотатки
На галявині зеленіє трава, ось-ось подує вітерець і ніжно заколише її біля ваших ніг. Збоку стоїть розлогий дуб. Він самотній та сірий, неначе неживий, проте міцне коріння вже несе життєдайні соки до його крони. Там вже з’явилися два перші листочки і ось-ось з’явиться третій. А над ними пливуть пір’ясті хмари і тануть у небесній блакиті. На протилежному боці галявини ви помічаєте величезне перо з написом «Омілія». Так-так, це не весняна пастораль, просто ви опинилися на сайті міжнародного клубу православних літераторів.
Вже більше трьох років в Україні діє Міжнародний клуб православних літераторів «Омілія», який об’єднує більше 70 авторів з 8 країн світу. Він з’явився 6 червня 2007 року під егідою Сектору духовно-просвітницьких проектів УПЦ (керівник — архімандрит Феодосій (Снєгірьов) зусиллями членів редакції всеукраїнського журналу «Мгарський дзвін» (випускається Мгарським монастирем). Почесним членом «Омілії» є Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Володимир, Митрополит Київський і всієї України. Така офіційна інформація. А моє перше знайомство з Клубом відбулося під час літературного конкурсу «Православна моя Україна».
Чорнозем
У конференц-залі Київської митрополії, де свій вердикт мало винести журі конкурсу, я був з редакційним завданням. Під час перерви отець Феодосій мені каже:
— Хочеш познайомитись з президентом міжнародного Клубу православних письменників?
— Зайве питання, звичайно хочу.
І вказує мені на жіночку, яка щось жваво обговорює з іншими членами журі. Познайомилися. Чесно кажучи, я очікував побачити солідну даму в окулярах, а тут — скромна усміхнена жіночка. Одна з тих інтелігентних жительок провінції, які дивним чином ще збереглися у наш час і котрим домашнє господарство не заважає бути високими інтелектуалами і творчими особами.
З Світланою Коппел-Ковтун, Президентом «Омілії» та її чоловіком Андрієм Ковтуном, технічним директором проекту, я згодом зустрівся вже на кінофестивалі «Покров». Ми довго спілкувалися за кавою, говорили про Клуб, про творчість, про життя. Виявилося, що вони живуть у Лубнах, випускають журнал «Мгарський дзвін», ще й утримують створений ними ж сайт Мгарського монастиря. Світлана з Андрієм порівнювали «Омілію» з «чорноземом на якому мають вирости достойні православні поети і прозаїки». А мені здалося, що справжній наш чорнозем — це ось такі прості, але принципові і натхненні люди.
Це було восени 2008 року. І чорнозем таки вродив. Кількість членів Клубу за 2 роки потроїлась, вони започаткували «Омілійські зустрічі» і видали першу книжку.
Сторінки
Дружні, майже сімейні відносини — одна з головних засад діяльності Клубу. Бо, за словами Світлани, «якщо ти написав шедевр, але поряд з тобою холодно, то ти не справжній православний літератор».
До речі, грецьке слово «омілія» (‛ομιλία) означає «бесіда», тож «омілійці» не просто пишуть і розміщуюсть свої тексти, але й прагнуть спілкування один з одним, намагаються вчитися один у одного і секретам ремесла, і життєвому досвіду, і основам православної віри.
Серед них є досвідчені «акули пера», такі як протоієреї Миколай Агафонов (Самара, Росія), Юлія Вознесенська (Берлін, Німеччина) та Ян Таксюр (Київ). Але є й обдаровані початківці, які пробують своє перо на інтернет-сайті Клубу — www.omiliya.org.
Саме там переважно і відбувається спілкування «омілійців». Воно і не дивно, зважаючи на широку географію Клубу — тут є письменники з України, Росії, Білорусі, Грузії, Молдови, США, Германії та Швейцарії.
На сайті «Омілії» затишно, якщо так можна сказати про інтернет-ресурс. А щільність добірної православної поезії та прози на одиницю віртуальної площі мабуть максимальна.
Де ви ще зможете почитати чудові вірші протоієрея Андрія Ткачова? Ви навіть не знаєте, що він ще й поет? Отож бо.
Рівень матеріалів сайту звісно різний, однак тут можна натрапити на справжні перлини, як от «Затеплю восковую свечу...» протоієрея Василія Мазура з Херсона.
Є у «Омілії» і свій літературний «лікбез». «Закони художньої літератури», «Пам’ятка коректору» — ці та багато інших матеріалів стануть справжньою знахідкою для пишучої братії.
Зустрічі
У липні минулого року в Києві відбулися перші «Омілійські зустрічі». Свято-Володимирський просвітницький центр зібрав «омілійців» з усіх-усюд. За святковою трапезою вони сиділи немовби одна сім’я, а потім дивилися новий фільм за сценарієм найзнаменитішого «омілійця» протоієрея Миколая Агафонова — «Щенок».
Власне «Омілійські зустрічі» відбувалися ввечері у київському Будинку вчених. Більше трьох годин гості Клубу насолоджувалися виступами православних літераторів, слухали класичну музику та авторські пісні.
Особливо запам’ятався виступ отця Миколая Агафонова і його слова про те, що подібного літературного об’єднання православних немає навіть у Москві і Пітері.
Головною ж подією вечора стала презентація першої книги «Омілії» — «Ерошкины дорожки». Її написав Олексій Горбунов з Уфи, який приїхав до Києва разом зі своїм сином.
Тоді, у 2009 році, «Омілії» виповнилось 2 роки, а тому і перша книжка дитяча — збірка казок. Сторінками «Ерошкиных дорожек» прямують мудрий дідусь та маленький хлопчик. Вони радісні та щиросердні, а тому й доріжки їхні не засмутить ніяка біда.
Віриться, що «Омілійські зустрічі» стануть постійними, бо вони потрібні і письменникам і читачам.
Запрошення
Навіть була така ідея — створити клуб православних читачів. Ідея, здається не найгірша. Та, поки такого клубу немає, «Омілія» завжди чекає читачів на своєму сайті. І щиро запрошує до співпраці авторів, критиків, художників, звукорежисерів та усіх творчих людей, які люблять православ’я і готові заради тієї любові працювати безкоштовно.
Щоб стати членом літературного клубу треба відправити запит на реєстрацію адміністратору сайта «Омілії» (omiliya.org), коротко розповісти про себе та вказати свою електронну адресу для зворотнього зв’язку. Потім керівництво клубу розпочне спілкування з кандидатом, а той повинен буде представити на їх суд свої твори.
Головними вимогами до майбутнього члена «Омілії» є православний світогляд та літературні здібності.
Секрет
Омілії скоро 3 роки (пам’ятаєте про третій листок, який має з’явитися на дереві сайту?). А тому хочеться щиро порадіти за «омілійців» та їх читачів. Бо хіба ж це не диво: некомерційний творчий проект такого масштабу живе вже декілька років і успішно зростає! Спитаєте, як це можливо?
Здається справа тут у міцному корінні з якого росте «Омілія», вірі та працелюбності її творців.
Вони не приховують своїх принципів і пропагують їх на своєму сайті:
«Вдячність Богу, членам Клубу, керівництву, партнерам проекту, читачам. Давайте пам’ятати, що з милості Божої ми завжди маємо більше, ніж заслуговуємо.
Смирення один перед одним. Талант — це дар, який треба використовувати для служіння ближньому, а не для самозвеличення і зверхності.
Ми не конкуренти одне одному, а члени єдиного Тіла Христового.
Ближніми для кожного з нас є не тільки члени клубу, а й читачі.
Що є для нас найголовнішим? Цінності Православ'я».
Опубликовано: 04/06/2010
