Благословляю уходящий день...

Ранок дихає білим туманом,
Миє шлях і старі ліхтарі.
Краплі нот, що розбризкує ранок,
Я збираю на мокрому склі.

В краплі нот, що розбризкує ранок,
Додаю поетичні рядки,
Чистий аркуш вбирає слухняно
Вільні рухи моєї руки.

Ранок дихає білим туманом.
Поспішаю, шукаю слова,
Підбираю акорди старанно.
Розкривається Богу душа.

Крізь спітніле вікно я дивлюся
На ранкову холодну росу,
І дивуюсь красі, і молюся,
Прославляю Господню красу.

Час вже вибілив бороду й скроні,

Оловянные тучи, дождливый рассвет,
Неприветливый ветер прохладою дышит.
А внутри разгорается вечности свет,
И молитва к Христу, и надежда, что слышит.

Иисус, изведи из темницы соблазнов,
Научи, как прожить по законам добра,
Не лиши за грехи благодати прекрасной.
Иисус, не отвергни, очисти от зла.

Воспеваю спасительный подвиг безмерный,
Неумело, несмело в любви признаюсь.
Иисус, одержавший победу над смертью,
Я в чертоги Твои всей душою стремлюсь.

Оловянные тучи встречают рассвет,

Осенний лист уплыл в рассвет
Из пробудившегося сада,
Туман оставил мокрый след
На украшениях фасада.

Звонарь седой молиться звал
Немногочисленных прохожих,
Органом колокол звучал,
И разгорался день погожий.

Спускались ангелы с Небес
На светозарных колесницах
И перед чудом из чудес
Со страхом закрывали лица.

Сионской горницей стал храм
Таинственно, по Божьей воле.
Христом дарованная нам,
Сияла Чаша на Престоле.

Катилась медленно слеза,

Вечер зимний в окна храма вьюгой ломится,
Заглушая перезвон колоколов.
За всю братию священник тихо молится
Господу об оставлении грехов.

Пение простое душу умиляет,
Вознося к чертогам горним взгляд очей.
Кротких возвышает, гордых умаляет
Благодатный свет негаснущих свечей.

Капли ладана, горя, благоухают,
Наполняя воздух ароматом роз.
Огоньки лампадок трепетно мигают,
Словно во вселенной мириады звезд.

Дышится легко, приходит вдохновенье,
Озаряющее сердце с высоты.

Не плачу, бо сухими стали очі,
І не кричу, бо голос мій мовчить.
Лише молюся в тиші серед ночі
Й благословляю кожну дану мить.

До Тебе, Господи Святий, звертаюсь,
Душа моя поранена болить.
В своїх провинах з чистим серцем каюсь
Й благословляю кожну дану мить.

Лютує князь пітьми за добрі справи,
То рикає в обличчя, то шипить,
Але за все, що маю, Бога славлю
Й благословляю кожну дану мить.

Навчи мене як образ і подобу
Тебе Самого, Господи, любить.
Я по зернині сію ниву добру

Я знаю, що тяжка моя дорога,
Я знаю, що не можу не любить,
Та кожен раз, коли молюсь до Бога,
Струною серце лагідно бринить.

До Тебе, Господи, уподобання
Мої усі насправді й уві сні,
Коли радію і коли страждання
Вирують вихром у моїй душі.

Я знаю, що тяжка моя дорога,
Я знаю, що Ти любиш і мене.
І все що маю, це пересторога
Ніколи в світі не творити зле.

Провини наші – сходинки у прірву,
А добрі справи – сходинки наверх.
І вибирати нам, чи вже обірвем,

Ранок торкнеться немов поцілунок,
Сонце трояндою знов розцвіте.
Дякую, Господи, за подарунок
Бачити диво таке.

Крапля роси задзвенить в павутинні,
Тиша нічна відлетить навмання.
Дякую, Боже, що можу і нині
Слухати музику дня.

Дихання Духу Твого не забути,
З Ним уявляю своє майбуття.
Дякую, Боже, що можу я бути
І відчувати життя.

Наші провини змиває Причастя,
Немічних дужими робить ізнов.
Дякую, Отче Небесний, за щастя
В серці носити любов.

9.09.2003 р.

В кадиле уголь тлеет.
Девятый час. Спешит народ.
Незримо в сердце зреет
Молитвы благодарной плод.

Надену ризу белую,
Душистый ладан положу
И всей душой и телом
Живому Богу послужу.

Сгорают тихо свечи,
Неторопливо хор поет,
Неповторимый вечер
Лазурь на стены храма льет.

С благоговейным трепетом
Престолу низко поклонюсь,
Забыв о мире временном,
Я взором в вечность устремлюсь.

Благоухают нежно
Букеты лилий полевых,
Ромашек белоснежных