Необхідність виховання і формування норм християнської моралі і моральних цінностей у сучасних школярів
Наші діти живуть, у епоху, коли більшість із засобів масової інформації, пропагують блуд і розбещеність, насилля і інші пороки, вони живуть, коли християнські ідеали чистоти і цнотливості піддаються систематичному блюзнірству, осміюванню, коли агресія псевдолюдських цінностей, яка розтілює души дітей, розриває їх на частини.
Історія шкільної освіти показує, що педагоги всього світу (Ян Коменський, Іоанн Песталоцці, Микола Пірогов, Костянтин Ушинський і інші) казали, що моральне виховання є основою формування особистості дитини, вони стверджували, що бути людиною — це означає виховати в собі найкраще, те що робить людину вінцем творіння, образом і подобою Божою.
Що ж таке мораль? Слово «мораль» походить від латинського «moralis» — етичний. Мораль є досить складним явищем. Вона є однією з форм суспільної свідомості, яка виконує функцію регулювання поведінки людей у всіх областях суспільного життя. В повсякденному побуті, в науково-популярній літературі під мораллю розуміють сукупність норм, правил поведінки, які направляють, регулюють дії людей. Але подібне визначення дуже широке, бо воно не виявляє специфіки моралі. Особливість норм моралі полягає в тому, що вони носять універсальний, загальнолюдський характер.
Їх розпорядження застосовні практично у всіх сферах життєдіяльності людини (особистої, сімейної, професійної, суспільної). Іншою особливістю норм моралі є те, що вони спираються на авторитет громадської думки і, мабуть, головне — на совість людини. Саме вищі цінності наповнюють наше життя особливим значенням, повнотою і духовністю. Мораль санкціонується лише з формами духовної дії (громадська оцінка, схвалення або засудження вчинків). Це обумовлює відносно велику роль свідомості в моралі, ніж в інших формах соціального контролю. Свідомість може виявлятися як в раціональній формі понять і думок, так і в емоційній формі відчуттів, спонук, схильностей. Не меншу роль в моральній свідомості грає індивідуальна свідомість. Індивід може значною мірою самостійно регулювати свою поведінку і судити про моральне значення всього, що відбувається навколо нього. Будучи складною суспільною освітою, мораль включає моральну діяльність з точки зору її змісту і мотивації, оскільки прийнято поступати в тому або іншому суспільстві (зразки поведінки, звичаї).
Моральні відносини, що регулюють цю діяльність, що виявляються в різних формах зобов’язань, вимог до людини: моральна норма, обов’язок, відповідальність, совість. Моральна свідомість відображає ці відносини у вигляді відповідних представлень норм, принципів, суспільних і моральних ідеалів, понять добра та зла, справедливості та несправедливості). Всі ці форми моральної свідомості об’єднані в логічну систему, яка дозволяє не тільки наказувати, але і певним чином мотивувати і оцінювати моральну дію.
Перед сучасною школою стоїть головне завдання — виховати духовність, сформувати норми християнської моралі і моральних цінностей у учнів. Визначення «духовності» в освіті змінює в принципі підхід до процесу виховання духовності в учнів. Особливого значення проблема відродження духовності набуває у питанні релігійної освіти.
Завдання сучасної школи у тісному зв’язку з Православною церквою залучити школярів до глибини християнського світогляду, розвити у них моральні почуття, особистісну позицію, у якій головна моральна цінність це життя за законами християнської моралі. Треба ставити собі на меті: ознайомлювати учнів з історією старого та нового заповіту, історією розвитку християнства; розкривати зміст основних релігійних понять та образів; розкривати значення Православної церкви в історії нашої держави, та ролі Православної церкви в житті народу України; формувати інтерес учнів до життя біблійних образів; виховувати любов до культурної спадщини українського народу, через розкриття змісту православного мистецтва: музики, іконопису, архітектури, літературних джерел; а також залучати дітей до моральних устоїв християнської культури ,як традиційної для народу України, шляхом вивчення текстів Священного Писання, церковної історії (приклади із життя історичних осіб),мистецтва.
Треба допомагати учням розкривати зміст високих моральних цінностей християнства, подати школярам основні, фундаментальні орієнтири істини, добра, любові(у зразках православного життя), на основі віри, надії, любові; Розвивати у школярів здатність до співчуття, співпереживання; вводити учнів у традиційні українські православні свята.
Треба відкрити перед дитиною безсмертя її душі, це спонукає її до тих дій, які будуть зумовлювати її нерозривну єдність з Богом.
На цьому етапі ефективно здійснюється процес формування у школярів всіх їх духовних здобутків і цінностей. Віра дитини в Бога в розумінні педагогіки є водночас і метою і дієвим засобом досягнення людських чеснот. Озираючись назад (на історію людства, і на історію України), зрозуміло, що виховання дітей яке спиралося на віру людини в Творця, було варте чогось.
Наша мета — допомагати Православній церкві навертати молодь (школярів), до істинної віри в єдиного Бога, не допускати засмічення їхніх душ окультизмом, і язичництвом, та іншою бездуховністю яка є ворожою для дитини. Впливи і результати цієї бездуховності відомі: окультизм впливає на психіку, підносить агресію та депресію дитини, що в свою чергу призводить до руйнації найголовнішого — свободи волі, втрата якої призводить до дитячого суіциду, замкненості, втрачається сумління дитини і т.д.
Хотілося ,щоб все більше і більше українських шкіл закладали в основу виховання і формування дитини знання про Бога й Ісуса Христа як нашого Спасителя.
Ми , у тісному зв’язку із Православною церквою повинні пробудити в наших дітях віру в єдиного Бога, відкрити їм мудрість, справедливість, величність Божих законів, за якими все життя жили наші пращури, тільки у такому випадку ми зможемо справді виховати дитину , ментальність якої не буде суперечити її особистому сумлінню і світові, бо в Богові ці дві категорії поєднуються гармонійно. Нам треба замислитися: як, яким чином без Бога в душі , духовно небагаті і розгублені наші діти, зможуть встояти у сучасному жорстокому й несправедливому світі, де панує диявол.?
Тому дуже важливо для нас, виховувати наших дітей в єдності з Богом, у любові до Нього, а отже і до усіх людей.
Засвоєння практичних норм поведінки у повсякденному житті треба проводити через організацію громадської діяльності школярів: участь у благодійності, християнських святах, суспільній праці і ін.. Діти повинні усвідомити, що Бог вимагає від них бути активними, відкритими для світу, добрими, надійними , законослухняними, працелюбними і порядними.
Порівняння дитячих вчинків з нормами християнської моралі, на основі їх живої віри в Бога, буде поступово формувати чутливе (особливе) сумління до християнського добра.
Чисте сумління повинно породжувати у дитини відчуття гіркого сорому за поганий вчинок. Але що ми називаємо «поганим , негідним вчинком?» Де ми знайдемо в так званій світській педагогіці ті справжні, точні вимірники, орієнтири які навчать, підкажуть нам ,як виховати у дитини чисте сумління, і як відрізнити його від спотвореного?
Відповіді на ці запитання ми знаходимо у єдино вірному і перевіренному тисячоліттями вченні про Бога, яке викладено Самим Творцем, через пророків та апостолів у книзі книг — Біблії. Наш Господь, бажаючи добра, залишив нам Свої святі заповіді, відповідно до яких ми маємо жити і виховувати своїх дітей «Не вбий», «Не кради», «Не говори неправду щодо ближнього», «Люби бога усім серцем».
У сучасному суспільстві церква не має самостійного значення, а потому педагогіка знаходить необхідним участь церкви у релігійно-моральному вихованні школярів. Говорячи про необхідність зовнішньої дії на дитину при вихованні , маємо висновок: що « у релігійно-моральному вихованні школярів зацікавлена держава... релігія є справою не приватною, а суспільною і викладання закону Божого у школах, є не тільки корисна справа а й необхідний виховний засіб.
Сучасна школа не може приносити тої користі, яку б вона могла давати при добре поставленій формі релігійно-морального виховання.
Треба пробуджувати дітей, щоб вони тягнулися до моральної зразковості, треба привести у дію, розвити у дитині почуття близькості до Бога, як до Отця небесного , і до людей як до дітей Божих.
Направлення всієї діяльності школярів є проявом волі, і вона може перетворити фізичну лінь у любов до розмірковування, любов до руйнування у потяг до созидання. Щоб досягти мети перетворення негативних нахилів у позитивні для дитини і для суспільства необхідно збуджувати увагу і зацікавленість до праці в учнів. Особливо важливо дія прикладу , на перших етапах формування и виховання дитини, тому що діти вчаться дивлячись на прикладі старших. Ніяке логічне чи моральне почуття, ніяке естетичне чи релігійне почуття, ніяке добро чи зло, правда або неправда, благочестивість і гріховність не можуть виникнути, якщо дитина у житті і особливо у школі ніколи раніше не сприймала цих явищ, якщо вона не переживала їх у дійсності, то свої переживання і дії які діють на її душу, як істина, краса, добро не можуть бути замінені ніякими наставляннями , погрозами, наказами і т.д..
Дитина дуже рано вибирає собі у якості приклада когось із маси людей з якими вона знайомиться і спілкується у школі і вона намагається більше або менше походити цьому ідеалу.
Найкращим засобом для формування норм християнської моралі , моральних цінностей, є дійсність, життєвий досвід, потім іде художні зображення (скульптура і живопис), і найбільш слабо діють це слова. У результаті морально-релігійного виховання учнем повинна бути досягнута мета (моральна свобода) тобто можливість дитиною підкоряти свої інстинкти благородним почуттям і моральним досягненням. володарювати собою.
Природність раннього релігійно-морального виховання виходить із встановленого раніше пробудження цих почуттів у душі дитини. тому залишання без виховання почуттів які з’явились в душі у дитини ми можемо це зрівняти із тим коли ми не звертаємо увагу на те коли дитина плаче або хоче їсти, тому релігійне почуття є природним, і воно повинно виховуватися разом із виникненням.
Морально-релігійне виховання не може формувати тільки одних правил поведінки, так як шкільне життя не може вміщувати у себе усіх відносин людини у суспільстві, треба щоб учень міг сам відрізняти добро від зла, міг володіти собою, і мати задоволення від зроблених добрих вчинків Сучасна школа без викладання норм християнської моралі, моральних цінностей, які основані на релігійному навчанні, готує не людей у істинному значенні цього слова, а звірів, злих, диких і розбещених.
Безрелігійна моральність не має фундаменту, і її викладання не має ніякої дії, тому що будь який людський авторитет на якому вона базується рано чи пізно зруйнується. З огляду на закони, які є в Україні, зокрема на Конституцію, не виникає застережень, щодо релігійного виховання школярів.
Україна підписала Хартію християнських держав світу, за якою проголосила себе християнською державою, оскільки національне виховання є в Україні як пріоритетне, то релігійне виховання стає невід’ємною частиною цієї системи, отже знайомство дітей з Богом ,вивчення Заповідей Божих, навчання дітей символам християнської віри не буде суперечити світському характеру навчання.
У навчальні плани шкіл повинні бути введені предмети, що знайомлять дітей з Богом і християнською релігією. Користь і необхідність релігійної освіти не підлягає ніякому сумніву і факти дійсності підтверджують шкідливість навчання без виховання.
У майбутньому релігія повинна посідати належне місце у загальній системі виховання тому що тільки вона може дати багатий і стійкий зміст життя. Для успішності релігійно-морального виховання дітей вихований елемент повинен вноситися в усі предмети викладання а не складати тільки окремий учбовий предмет.
Опубликовано: 13/07/2011