Про останню ніч
свмч. Веніаміна (Казанського),

або Скільки треба зробити добра,
щоб отримати 9 грамів свинцю в серце?

Що таке подвиг?

Митрополит Веніамін (Казанський)

...Я закриваю очі і подумки уявляю... 1922-й рік. Серпнева ніч... На одну із станцій в передмісті Петрограду під'їжджає потяг. Із вагону під ретельною охороною червоноармійців сходять кілька чоловіків, поголених та вдягнених у лахи. Змучені в'язні виглядають схожими один на одного, і важко вирізнити, хто ким був у житті до арешту. Але коли чорні бездонні стволи гвинтівок зустрічаються з їхніми очима, один із них складає пальці правиці особливим чином і хрестить катів.

«Напевно, священик...», — кольнула думка серце одного з солдатів... Залп, що лунає наступної миті, розвіює ці думки. «Контра...», — виривається в одного з конвоїрів, що скидає ще теплі тіла в безіменну братську могилу...

Солдати, які здійснювали розстріл, напевно, й гадки не мали, що серед вбитих тієї ночі — не просто священик, а єпископ, який отримав серед простого народу величезну любов та ймення «невтомного» за те, що більшість своїх сил та часу присвячував саме їм — вбогим, знедоленим трударям, впалим у обойми безвір'я, і від імені яких він отримав знущання та 9 грамів розпеченого свинцю...

Такою можна уявити собі останню ніч у житті священномученика Веніаміна, митрополита Петроградського і Гдовського

Процес над ним став кричущим свідченням неправди, яку коїла радянська влада іменем боротьби за правду. 13 серпня ми урочисто звершуємо пам'ять його та тих, хто разом із ним перетнув того дня поріг Царства Небесного: архімандрита Сергія Шеїна, адвоката Івана Ковшарова та професора Юрія Новицького.

Дивна річ, але митрополит Веніамін був першим за багатовікову історію Православної Церкви архієреєм, якого на кафедру було обрано вільним голосуванням кліру та мирян у 1917-му році — цебто звинувачений у заколоті проти буцімто демократичної радянської влади, владика пройшов процедуру справжніх демократичних виборів. Велику частину свого життя майбутній священномученик присвятив справі народної освіти та боротьбі із пияцтвом, інспектуючи парафіяльні школи, беручи участь у роботі братства тверезості та постійно організовуючи бесіди із робочими.

Владика Веніамін був пастирем за покликанням: уже перебуваючи у високому єпископському сані, він дуже часто в простому одязі, без архієрейських ознак, йшов у бідні робочі квартали, де за першим проханням хрестив дітей, готував до смерті помираючих або проповідував серед тих, хто забув Бога у своєму житті, завжди знаходячи шлях до сердець простих людей, котрі любили і шанували його. Після обрання на Петроградську кафедру у буремному 1917 році святитель заявив: «Я стою за вільну Церкву. Вона повинна бути осторонь політики, бо в минулому багато від неї постраждала...». Проте, головними звинуваченнями проти сповідника, який з юнацтва мріяв постраждати за Христа, стали саме політичні.

Нечувані розруха й голод перших років радянського панування стали приводом для нових переслідувань Православної Церкви

Ці переслідування проводилися більшовиками під гаслом «походу пролетаріату на церковні цінності». Часто вилучення цих цінностей використовувалося як провокація віруючих на спротив владі в її справедливому, на перший погляд, бажанні допомогти голодуючим. Ленін писав у службовій записці: «Чим більше попів нам вдасться з цього приводу розстріляти, тим краще!». Але Церква, відчуваючи біль свого народу, добровільно погодилась віддати ті цінності, які ще вціліли після лихоліття жовтневого перевороту та Громадянської війни. Єдиним проханням було з пошаною ставитись до того храмового начиння, яке безпосередньо вживалося для звершення Таїнств, адже його вилучення віруючі сприймали як святотатство.

Патріарх Тихон та митрополит Веніамін

Від самого початку цього процесу митрополит Веніамін намагався не допустити кровопролиття, переконуючи віруючих не чинити спротив і жертвувати на потреби голодуючих усе, навіть ризи зі святих ікон, а те, що має особливе сакральне значення, заміняти аналогічним за вагою та якістю металом. Коли ж у деяких храмах виникли криваві конфлікти, він закликав віруючих у будь-якому разі, навіть у випадку відвертих провокацій, не допускати проявів насильства чи різких висловлювань проти окремих осіб або представників деяких національностей. «Збережіть добрий християнський настрій у цьому важкому випробуванні, яке ми зараз переживаємо, — звернувся із закликом митрополит Веніамін до священства і мирян, — не давайте жодного приводу до того, щоб крапля будь-чиєї крові була пролита біля храму, в якому приноситься Безкровна Жертва. Припиніть хвилюватись. Заспокойтесь. Передайте себе у волю Божу».

Здавалося б, позиція митрополита Веніаміна захищала його від звинувачень у перешкоджанні видачі цінностей. Але...

У травні 1922-го трапилася подія, яка вирішила долю святителя: патріарха Тихона було притягнуто до суду та заарештовано, а його повноваження спробувало взяти на себе так зване Вище Церковне Управління, сформоване чекістами з представників обновленського розколу та підтримане владою.

Багато очей в цей час спостерігали уважно за реакцією митрополита Веніаміна, який користувався величезною довірою серед віруючих. І він вчинив так, як підказало сумління: Вище Управління не визнав, а патріарха Тихона продовжив поминати під час богослужінь. Реакція влади була миттєвою: вже за три дні владику взяли під варту із звинуваченням у перешкоджанні вилученню церковних цінностей — адже лише таке формулювання могло викликати потрібний владі суспільний резонанс. Разом із ним до суду притягли ще вісімдесятьох шістьох сповідників.

Святитель Веніамін під час процесу був, як і завжди, простий і спокійний. Своє право голосу він використовував на те, щоб виправдати інших. Уже перед обличчям смерті, звертаючись до трибуналу, священномученик промовив: «Я не знаю, що ви мені оголосите у вашому вироку — життя чи смерть, але, що б ви в ньому не виголосили, я з однаковим благоговінням подивлюся на небо, покладу на себе хресне знамення та скажу: „Слава Тобі, Господи Боже, за все“...»

orthodoxy.org.ua