Мгарський монастир у художній літературі
Гадаю, багатьом знайоме відчуття приємного здивування, чи задоволення, а може гордості чи просто сердечного поштовху, коли зустрічає в художній літературі рідні місця, знайомі назви, прізвища, пам'ятки і т. п. А про Лубенський Мгарський Спасо-Преображенський монастир надруковано багато.
Чимало згадок знаходимо у славнозвісному «Літописі» канцеляриста війська Запорозького Самійла Васильовича Величка. Дослідники говорять, що цей «Літопис» «...є не тільки результатом діяльності однієї людини. Це й літопис, й історичний, і художній, і публіцистичний твір, збірка документів автентичних і художніх стилізацій під документ, антологія художніх творів різних авторів». Перегляньмо деякі з записів, які нас цікавлять. Ось згадка про те, що 1654 року «на Спаса превелебний митрополит київський Сильвестр Косів освятив у Мгарському Монастирі церкву святого Спаса». І ще тогочасна подія, квітнева: «...повертаючись із царського великого міста Москви, помер святійший константинопольський патріарх Анастасій (широко відомий як Афанасій — Н. 3.). Його поховали в Лубенському Мгарському монастирі, і він почиває й нині там у нетлінних мощах поверх землі, не заховано в стіні, праворуч, у кам'яній церкві святого Спаса». (Відзначимо: його мощі відкрито в 1662 році). І далі про події 1658 року. Коли гетьман І. Виговський зрадив царя Олексія Михайловича, той послав на присмирення війська під командуванням князя Ромадановського, які дійшли й до Лубенщини. Лубенський полковник Павло Швець із Лубенщини, забравши, що могли, зі свого добра, втекли.
Читаємо в «Літописі» Величка: «Ромодановський притяг до Лубен, і, нічого не заставши, спалив їх дощенту, за винятком однієї Свято-Троїцької церкви, і помчався на чиюсь раду до Мгарського монастиря. Тут його військо знайшло у винному саду заховані скарби багатьох заможних людей і розграбували їх поміж себе. Те ж учинено було з монастирською скарбівнею і з усім взагалі монастирем, за винятком однієї тільки Великої церкви, та й то її оборонив та відвернув драпіжне військо від того грабунку сам Ромоданівський».
Оповідає літописець, як у битві козаків із турками під час облоги Чигирина (1677 р.) «...винесено було з Чигирина в християнський обоз тіло преосвященного Йосифа Нелюбовича-Тукальського київського митрополита, яке й тепер нетлінне покоїться у Мгарському Лубенському монастирі, замуроване в Соборній церкві Господнього Преображення на лівому боці в стіні. Виніс його чудовано з Чигирина один чоловік, який при небіжчиковому житті служив за гайдука...»
А це вже за гетьманування І. Мазепи, який був «з генеральною старшиною у Мгарському Лубенському монастирі, оглядаючи там закінчену тоді велику муровану церкву Преображенія Господнього, яку було закладено з фундаменту за Самойловичевого титарства, а за Мазепиного закінчено». До речі, в збірнику «Мазепа», впорядкованому Ю. Іванченком (1993 р., К., «Мистецтво»), вміщено лист Павла Алепського, написаний ХVІІ ст.:»...1689 року лубенський маляр Йосип Іванович уклав з гетьманом (Мазепою — Н. 3.), прецікаву, як на наш час, угоду на малювання та золочення іконостаса Спаської церкви Мгарського монастиря, за що художник мав одержати 200 золотих та значну кількість продуктів: житнього, пшеничного та гречаного борошна, пшона та круп, гороху, солі, в'яленої та солоної риби, олії з льону та конопель, 10 яловиць, 40 баранів, 15 пудів сала, солонини, масла та сиру, горілки 1000 кварт, 2 кадовби капусти, стільки ж огірків, цибулі та часнику». Збірник «Мазепа» вміщує праці Будзиновського, Борщака, Мацьківа, які подаються із збереженням мови першоджерел. Ось ще цікавий матеріал: «Портрет лубенського полковника Леонтія Свічки» невідомого художника. Олія. 1688 р.» Під портретом є і такий напис: «Л. Свічка — фундатор надбрамної церкви Мгарського монастиря, в якому головний собор фундував І. Мазепа». Але це не відповідає дійсності, бо відомо, що започаткував будівництво гетьман Самойлович, а при Мазепі воно закінчувалось. В книзі вміщено також і літографію «Місто Лубни», середина XIX ст., автор М. Арандаренко.
Знову з «Літопису» Величка. В 1692 році «...новий київський митрополит преосвященний Варлаам Ясиньський у місяці травні чи вересні, об'їжджаючи всю свою єпархію з київськими ігуменами і своїми консисторами, був у всіх малоросійських полках та монастирях і, навідавши в цей таки час Мгарський Лубенський монастир, освятив у ньому великим освяченням новозбудовану велику муровану церкву Преображення Господнього».
А ось що читаємо в творах Т. Г. Шевченка, який тричі в 40-х роках XIX ст. побував на Лубенщині. В повісті «Близнецы»:
«... Слушал всенощные бдения в Лубенском монастыре перед ракою святого Афанасия, патриарха александрийского... Слушал от какого-то переходящего богомольца легенду о успении святого Афанасия в сидящем положений. Й о том, что дочери лютого Еремии Вишневецкого-Корибута снился сон, что она в раю й ее оттуда вывели ангелы, говоря, что если она своим коштом выстроит храм божий в добрах своих близ города Лубен, то поселится уже на веки вечные в раю. Она й соорудила храм себе... Были в монастыре в Лубнах. Заказывали молебен святому Афанасию. Точно живой за стеклом, мой голубчик. Вот церковь, так церковь, хоть рядом с нашим Благовещением поставь...». Повість писалася в 1855 році на засланні, в чорнових рукописах бували й помилки щодо географічних назв (Афанасій — патріарх константинопільський, а не александрійський), імен (заснувала Мгарський монастир не дочка, а мати Яреми Вишневенького).
А це вже з повісті «Музыкант»: «На другой день хотел отправиться в Лубны (із Прилук — Н. 3.) осмотреть й посмотреть на монастырь, воздвигнутый Набожной матерью Еремии Вишневецкого-Корибута». Нагадую, що Тарас Григорович «осматривал да й записывал» монастирі, вали та інше за дорученням Київської Археографічної Комісії.
Тепер же мабуть доречно навести і такий запис Д. І. Яворницького в «Історії Запоріжських козаків»: у кошового отамана Запорізької Січі Івана Сірка «... була дружина Софія, «мучимая вельми от біса», яку батьки возили для зцілення у Києво-Печерський монастир, але вилікував її патріарх Афанасій у Лубенському Мгарському монастирі, і «доселі (до 1671 р.) пребывающая здрава».
У відомій повісті Івана Нечуя-Левицького «Князь Єремія Вишневецький» декілька разів описуються події, в яких фігурує і наш монастир. Читаємо: «З-за лісів на закруті Сули виглядали верхи Мгарського монастиря. А по другий бік на горі розкинулися Лубни». У місті був ще один монастир, але вже іншої конфесії. В 1632 році, коли князь Єремія наїхав у Лубни «... для свого двірського війська, для своїх слуг — дворян католиків — ... Єремія... звелів збудувати в Лубнах католицький костьол. Незабаром наїхали в Лубни з Варшави католицькі ченці. З костьолу швидко став бернардинський монастир. Єремія одписав на монастир землі та сіножаті... Рознеслась по Лубенщині чутка про те, що князь Єремія вернувся з заграниці католиком і вже спольщився. Духовенство й ченці в монастирі (це вже про Мгарський — Н. 3.) стривожились...»
1637 рік. На Лубенщині козацько-селянське повстання проти польсько-католицького гніту. Читаємо: «Молодий Кизим... напав на Лубни. (Ярема був відсутній — набирав військо — Н. 3.). Звелів вирізати усіх католиків, усю челядь Вишневецького, зруйнував бернардинський монастир...» Коли поляки почали «вішати козаків, хлопів, ченці Густинського монастиря повтікали в Путивль. Насторочились до втечі і ченці Мгарського монастиря»... ігумен Густинського монастиря писав до ігумена Мгарського:
«Ласка кожного пана висить на волосинці, а як увірветься, тоді геть з маєтності к чорту. ... Єремія побачив, що діло виходить погано, покликав до себе Мгарського ігумена і заспокоїв його. Мгарський ігумен зараз-таки написав листа в Путивль до втікачів-ченців, ще й кепкував з їх, що вони перелякались якоїсь унії».
Рік 1639-й. Уже звівся замок Яреми, уже везе він в Лубни молоду дружину Гризельду. І перше, що вона побачила здаля, — « ... за лісами лисніли та блищали бані та хрести Мгарського монастиря». Єремія для своїх гостей влаштовував печальнозвісну фацецію на Спаса з полюванням, « ...в далечині за Мгарським монастирем у діброві почувся гук труб...».
Наш земляк, відомий дитячий письменник Олесь Донченко в своїй повісті «Лукія», написаній в другій половині 30-х років, багато місця виділив для Мгарського монастиря та святого Афанасія. Наведу декілька цікавих моментів. Чернець Києво-Печерської лаври Памфіл, в миру Михайло з Лубенщини згадує свою юність: «... пішов з горя в монастир (Мгарський — Н. 3.), який у трьох верстах від села. Монастир стояв на горі, в лісі. Внизу, під горою, звивалася блискучою стежкою Сула... слався мимо зелених хутірців Ромоданівський шлях. В монастирі були мощі Афанасія сидячого, і на уклін до цих мощей щодня йшли юрби людей. Афанасій сидів у соборі в позолоченій гробниці... Десятки років сидить Афанасій, і досить одного дотику до його нетлінного тіла, щоб зцілитися від лютих хвороб. Хіба не говорять про це десятки людей, хіба не приходять за сотні верст до монастиря юрби богомольців?».
І ще не одна сторінка цієї повісті присвячена життю та побуту ігуменів та ченців Мгарського монастиря та святому Афанасію. Вважаю, що Олесю Донченку дуже до вподоби ця тема. Ось навіть Володимир Малик в своїй згадці-передмові до творів Донченка наводить такий факт.
« — Про що Ви думаєте, Олесю Васильовичу?
— Про нашу землю... Яка вона широка, багата, прекрасна... Он Солониця... там бився славетний лицар Северин Наливайко... А онде чорніє Мгарський монастир. Його заклали народні майстри 1619 року. Це одна із найстаріших і найкращих архітектурних пам'яток на Полтавщині. «Зовсім недавно вийшов з друку історичний роман Володимира Малика «Чумацький шлях», насичений незвичайними пригодами в часи війни козаків проти Туреччини (1786–1791 роки) та про життя чумаків-лубенців. Є, звичайно, згадка і про монастир, написана з любов'ю і повагою, як про живу істоту: «...До Хуржикового двору долітав... голосний передзвін лубенських Церков, яким вторував басовитий дзвін Мгарського монастиря».
Відомий польський письменник Генрік Сенкевич в своєму історичному романі «Вогнем та мечем» багато місця відводить подіям у Лубнах середини ХVІІ ст. Неодноразово герої роману звертаються до Бога, але тільки через католицький бернардинський монастир, костьол святого Михайла, і тільки один раз про православні: «...Опівдні показались на високім березі Сули округлі маківки лубенських церков».
Маруся Чурай... Це ім'я-символ відоме далеко за межами України. Талановита українська сучасна поетеса Ліна Костенко так і назвала свою поему «Маруся Чурай». Героїня із Полтави прямує до Києва:
«...А он уже їй видні — з далини
Столиця Вишневецького — Лубни.
Там жив Ярема, син Раїни,
Страшний руйнатор України...
В монастирях, обладнаних під псарні,
Святі ченці удержували псів...
А вже в Лубнах нема ні бернардина.
Вода усохла в замкових ровах.
І, як печаль, одвічна, двоєдина,
Душа Раїни плаче по церквах...
Усе сумує смутками своїми,
Душа Раїни квилить між руїн...»
Микола Лазірський — один з визначних письменників українського зарубіжжя, нам мало відомий. Він автор історичних романів «Гетьман Кирило Розумовський», «Патріот» та роману про легендарну українку Роксолану-султаншу «Степова квітка», який в Україні вийшов у 1992 році. Читаємо: «...Пан Сангушко зі своєю півсотнею приїхав до Лубен саме на храмове свято Мгарського монастиря, уфундованого княгинею Іреною, дружиною князя Олександра Вишневецького. Правда, монастир щойно розбудувався, і ченців було ще не багато. Але церква вже стояла, були прибудовані вже й келії, робили всі запопадливо, щоб і мечем, і своїм хрестом якнайдалі відігнати того ординця з християнських земель».
Один із героїв цього ж роману «...Зіновій Барат був у Лубнах вперше і йому дуже кортіло подивитись на місто... знічев'я він посунув до монастиря (Мгарського — Н. 3.), де вже служба Божа відійшла... перед церквою роївся народ у всіх закутках і навіть за монастирською огорожею... як і споконвіку на храмових святах, на швидку руку набудовано було силу всяких яток, де продавалася «дещиця» — намисто, дукачі, хрестики; полотно, керсетки, різні селянські лагоминки — маковики, смажені вергуни, медяники, пиріжки з вишкварками...»
Щоправда, автор припускається деяких помилок. Так, усталене ім'я Вишневецької (Могилянки) — Раїна, і вона дружина не Олександра, а Михайла Вишневецького. А найголовніше — Роксолана жила... на цілих сотню років раніше, ніж з'явився наш монастир... Тож роман не можна сприймати, як документальний твір, хоча це не знижує художніх якостей літературного твору.
У видавництві «Либідь» (Київ, 1993 р.) вийшла монографія Смолія та Степанкова «Богдан Хмельницький» (соціально-політичний портрет) до 400-ліття з дня народження великого гетьмана, в якій використано літописні праці, статті, мемуарна та художня література. Декілька разів згадується і Мгарський монастир:
«...Скориставшись перервою у воєнних діях, гетьмана обсідали верхівки православного духовенства з проханням щодо земельних володінь... 28 квітня (1654 р.) ...видав універсал про закріплення за Мгарським монастирем земель, наданих йому Раїною Вишневецькою... 31 травня (1655 р.) універсал про закріплення с. Ольшанка за Мгарським монастирем... Продовжуючи задовольняти інтереси православного Духовенства... Богдай видав ряд універсалів (1656 р.)... надав села Луки та Хітці (Хитці — Н. 3.) Лубенському Мгарському монастирю... (1657 р.) надав Мгарському монастирю сіножаті, які раніше належали лубенським католикам».
А це ліричні рядки поетеси Віри Лісної, вихованки Лубенського літературного об'єднання, — присвячені йому, Мгарському монастирю:
«В воде зеркальной отражаясь,
Мечтает Мгарский монастырь...
У стен его века сражались,
Теперь он — Память-Богатырь.
Его приветствует молчаньем
Гора, что Лысой названа,
А он ей шлет любви признанья,
Й к ней спешит Сулы волна...».
І на закінчення. Звичайно, не вся художня література використана, та й не під силу це одній людині зробити... Закликаю справжніх краєзнавців продовжувати пошуки нових документів, художніх творів, знаходити їх, вивчати, розкривати правду, таємниці та легенди про нашу Лубенщину.